Вона сказала принести їй вечірній букет. Неймовірний фінал однієї дуже дивної зустрічі на вулиці

«Рятуй, матусю, чоловік приніс мені букет, і я боюся за своє життя». Це більше скидалося на маячню божевільної. Набрати номер чергової частини? «Алло, поліція, чоловік подарував мені квіти, терміново висилайте наряд»? Та з неї просто реготатимуть усім відділком. Зв’язатися з вуличною провидицею Астрід? Та чітко веліла негайно нести ці рослини до неї.

Олена відчайдушно замотала головою, відганяючи цю думку. Це був повний абсурд. Вона не збиралася бігати нічним містом із віником напереваги, щоб звітувати перед бездомною ворожкою, як перелякана дурепа. Зрештою, у сусідній кімнаті перебував її законний чоловік, а це був її власний дім. Їй просто треба було взяти себе в руки й вивести його на відверту розмову.

Двері до спальні безцеремонно розчахнулися без жодного стуку. Перевдягнений у домашні джинси й затишний светр Сергій завмер на порозі, свердлячи її тим самим холодним і непроникним поглядом.

— Чого ти розсілася в темряві? — поцікавився він. — Я щиро розраховував, що ми як слід обмиємо твоє підвищення.

Його інтонація дивовижним чином пом’якшилася, ставши майже такою самою, як у колишні часи.

Олена підвела голову й невпевнено подивилася йому в очі. Може, її запалений мозок і справді все перебільшив, накрутивши себе через дурні балачки вуличної волоцюжки?

— Ти маєш рацію, — покірно погодилася вона. — Звісно ж, давай влаштуємо свято.

Вона підвелася з ліжка й прослизнула повз нього просто на кухню.

Діставши з холодильника заповітну пляшку шампанського, вона витягла з шафки пару кришталевих келихів. Руки зрадницьки тремтіли, але вона докладала титанічних зусиль, щоб не виказати свого хвилювання. Чоловік вальяжно всівся за стіл, розслаблено відкинувшись на спинку стільця й уважно відстежуючи кожен її рух.

— Ти сама щаслива від такого кар’єрного злету? — поцікавився він.

— Безумовно. — Дівчина вправно відкоркувала пляшку й розлила шипучий напій по келихах. — Я йшла до цієї мети три довгі роки.

— Ну нарешті твої труди окупилися. Гадаю, і оклад тепер суттєво зросте?

— Так, обіцяли додати зверху десять тисяч.

— Це дуже доречно, — похмуро кивнув Сергій. — У нас у компанії назрівають серйозні кадрові чистки, і мене цілком можуть викинути на вулицю.

Олена завмерла, так і не донісши келих до губ.

— Про що ти говориш? Коли це встигло статися?

— Офіційно оголосять лише наступного тижня, але в мене вже є достовірна інформація. Моя кандидатура перша у списках на виліт. — Він покрутив ніжку келиха, задумливо розглядаючи гру бульбашок. — Тож твоя нова посада припала якнайдоречніше.

Вона важко опустилася на стілець навпроти, нервово стискаючи скло холодними пальцями. Отже, ось де крилося пояснення його неадекватності.

Його точила тривога через майбутню втрату роботи, фінансові проблеми й лячну невизначеність. Саме тому він поводився так смикано, агресивно й непередбачувано.

— Сергію, ми обов’язково впораємося з цими труднощами, — м’яко промовила вона. — Ти чудовий фахівець своєї справи, і тебе з руками відірвуть конкуренти.

— Тобі легко міркувати з висоти крісла начальниці, поки мене викидають за борт, — злобно всміхнувся чоловік. — Досить кумедна іронія долі, чи не так?

У його тоні не було ані краплі щирої радості за успіхи дружини чи бажання отримати від неї підтримку. Там вчувалося щось зовсім інше — пекуча заздрість і їдка гіркота поразки. Олена зробила маленький ковток зі свого келиха, але дороге шампанське чомусь видалося їй нестерпно кислим.

— Давай не псувати вечір цими розмовами, — примирливо запропонувала вона. — Давай просто насолодимося товариством одне одного в тиші й спокої.

Сергій одним махом осушив свій келих і різко підвівся з-за столу.

— Мені треба зробити один важливий дзвінок по роботі.

Він стрімко покинув кухню, зник у вітальні й щільно прикрив за собою двері.

Олена лишилася сидіти на самоті, гіпнотизуючи поглядом свій недопитий напій. Мертва тиша квартири фізично тиснула на барабанні перетинки. Крізь стіну до неї долинав приглушений баритон чоловіка, але розібрати суть розмови було неможливо. Дівчина підвелася з-за столу й повільно наблизилася до скляних балконних дверей.

Злощасний букет і далі стояв у пластиковому відрі, випромінюючи той самий концентрований, задушливий аромат, який пробивався навіть крізь зачинені стулки. «Один глибокий вдих цього подарунка призведе до неминучої смерті».

Вона до болю заплющила очі. Боже правий, що за параноїдальна маячня оселилася в її голові? Це були звичайні рослини, куплені чоловіком заради приємного сюрпризу.

Так, його поведінка була відверто лячною, але її легко можна було пояснити найтяжчим стресом через звільнення й фінансові проблеми. Але чому тоді він із такою маніакальною наполегливістю змушував її вдихати цей запах? Навіщо свердлив її підозрілим поглядом і допитував, чи точно вона виконала його прохання?

Олена перевела погляд на щільно зачинені двері вітальні, за якими ховався Сергій.

Потім вона знову подивилася на балкон і на свій смартфон, що лежав на столі. Вулична волоцюжка Астрід фізично не могла знати про підготовлений сюрприз. Це суперечило всім законам логіки. Якщо тільки… якщо тільки ця дивна жінка не казала кришталево чисту правду.

Дівчина зробила глибокий, уривчастий вдих, намагаючись приборкати паніку, що накривала її. Рішення було прийняте.

Вона негайно забере цей проклятий букет і віднесе його до супермаркету. Нехай циганка наочно пояснить, що в ньому такого смертоносного, і назавжди розвіє ці принизливі підозри. Заспокоївши свою совість, Олена повернеться в теплу квартиру, викине це сміття з голови й продовжить жити нормальним сімейним життям.

Вона швидко натягнула вуличні джинси, теплий светр і осінню куртку, прихопивши сумочку.

Вислизнувши на балкон, вона вкрай обережно взяла упаковку за самі краї, намагаючись тримати смертоносні бутони якомога далі від дихальних шляхів. Липкий, важкий аромат миттєво огорнув її з ніг до голови, викликавши знайомий спазм у бронхах. Вона прочинила двері вітальні й зазирнула всередину: чоловік захоплено дивився в екран телефона й не помітив квітів, схованих за її спиною.

— Я вискочу на хвилинку до сміттєвих баків, — збрехала дівчина. — Пакет забився вщерть.

— І куди тебе несе на ніч дивлячись? До завтрашнього ранку це сміття не долежить? — голос Сергія миттєво став підозрілим і колючим.

— Він переповнений, і сморід уже почав поширюватися по всій кухні.

Чоловік просвердлив її дуже довгим, вивчальним поглядом, від якого Олені стало не по собі. Нарешті він повільно кивнув головою.

— Домовилися. Тільки давай без довгих прогулянок, надворі вже зовсім стемніло.

Дівчина кулею вискочила на сходовий майданчик і грюкнула за собою дверима. Серце шалено калатало в грудях чи то від тваринного страху, чи то від викиду адреналіну, і вона сама не могла розібрати причину. Збігши сходами, вона вискочила з під’їзду під холодне світло вуличних ліхтарів, які вже почали освітлювати занурений у морок тротуар.

Вона мчала вулицею майже бігом, опустивши небезпечний букет бутонами донизу. До рятівного супермаркету лишалося близько п’ятнадцяти хвилин швидким кроком, і вона мусила встигнути. Адже якщо передбачення Астрід були правдивими, то виходило, що людина, з якою вона ділила життя останні п’ять років, щойно спробувала жорстоко її вбити.

Кожен квапливий крок Олени віддавався глухим пульсуючим стуком у скронях.

Місто остаточно занурилося в темряву, ліхтарі спалахували один за одним, а рідкісні перехожі поспішали додому, не звертаючи ані найменшої уваги на жінку з квітами. Збоку вона виглядала цілком пересічно, і ніхто не міг здогадатися про бурю в її душі з паніки, тотальної недовіри й відчайдушної віри в безглуздість того, що відбувається. Отруйний аромат просочувався крізь щільний папір, і навіть на відкритому вітрі він здавався нестерпно задушливим.

Олені довелося кілька разів зупинятися просто посеред вулиці, щоб скористатися інгалятором і відновити збите дихання. Легені болісно стискалися, не бажаючи пропускати кисень. Чи була це банальна психосоматика, чи реальне отруєння — вона не знала, але з кожним метром упевненість у правильності свого шляху лише міцнішала. Нарешті попереду замаячила знайома яскрава вивіска «АТБ» із тими самими автоматичними дверима.

Тепер цей буденний краєвид виглядав неймовірно зловісно, нагадуючи декорації до дешевого фільму жахів, де щохвилини має статися кривава розв’язка. Біля цегляної стіни, звідки її нещодавно прогнав злий охоронець, смиренно стояла Астрід. Вона звично заколисувала немовля, спираючись спиною на холодну кладку. Побачивши захекану Олену з букетом, циганка навіть бровою не повела, ніби весь вечір чекала саме такого розвитку подій.

— Ти все-таки прийшла, — констатувала провидиця. — Виходить, він таки їх приніс.

Дівчина підійшла впритул і простягла їй злощасний згорток.

— Ось, забирайте, — важко видихнула вона. — Поясніть мені, що з ними не так, бо я відмовляюся розуміти. Це ж просто звичайні садові рослини.

Астрід не поспішала брати букет до рук. Вона трохи нахилилася вперед і обережно втягнула повітря, не підносячи обличчя надто близько, після чого гидливо скривилася.

— Негайно кинь їх на асфальт, — скомандувала вона крижаним тоном. — І відійди на кілька кроків.

Олена слухняно опустила свою ношу на землю й відступила назад….