Вона виконала вимоги свекрухи та чоловіка, просто зібравши речі. Вранці вони пошкодували

— тихо запитала вона, дивлячись прямо в очі чоловікові. — Щоб я після дванадцяти годин роботи йшла не додому у своє ліжко, а в нічліжку? А твоя мама спатиме на моєму місці, їстиме з мого посуду і дивитиметься мій телевізор?

— Ну навіщо ти утрируєш? — Ігор скривився, немов від зубного болю. Він встав із дивана і підійшов до неї, але не щоб обійняти чи допомогти зняти пальто, а щоб забрати пульт, що лежав на тумбочці поруч із нею. Від нього пахло пивом і тим самим дешевим дезодорантом, який вона подарувала йому на чоловіче свято.

— Мамі потрібен догляд. Олена, сестра моя, теж заглядатиме, допомагатиме. Нам тут буде тісно вчотирьох, а ти все одно тільки ночувати приходиш. Яка тобі різниця, де спати? Головне — горизонтальне положення.

Усередині Олени щось обірвалося. Немов натягнута до межі струна лопнула з оглушливим дзвоном. Вона згадала вчорашній вечір: як сиділа за кухонним столом, зводячи дебет із кредитом, як переказувала останні гроші на картку господині квартири за оренду на місяць наперед, як відмовляла собі в купівлі нових зимових чобіт, бо Ігорю потрібна була нова відеокарта для «роботи», яка насправді виявлялася нескінченними іграми. Вона згадала поблажливі посмішки свекрухи, яка при кожному дзвінку питала: «Ну що, Оленочко, все ореш? А жіноче щастя повз проходить».

Вона подивилася на чоловіка. У його очах не було ні краплі співчуття, ні тіні сумніву, тільки холодний розрахунок і егоїзм, роздутий до розмірів всесвіту. Він справді вважав, що має право виставити її за двері, як набридлого собаку, заради комфорту своєї рідні.

— Значить, я заважаю? — перепитала Олена, і голос її став лячно спокійним. — Занадто голосно ходжу? Занадто багато місця займаю?

— Саме так, — кивнув Ігор, приймаючи її спокій за згоду. Він уже розслабився, передчуваючи перемогу. — Я радий, що ти ввімкнула мозок. Збери речі сьогодні, гаразд? Мама приїжджає завтра вранці, я хочу, щоб до її приїзду твоїм духом тут не пахло. Ну, в сенсі, щоб усе було готово.

Олена повільно розстебнула пальто. Жар схлинув, залишивши після себе крижану ясність. Вона подивилася на свої руки: шкіра була сухою, обвітреною, один ніготь зламався, поки вона несла пакети. «Ці руки годували цього здорового лоба вже два роки, і ось подяка».

— Добре, Ігоре, — сказала вона, і куточки її губ здригнулися в подобі посмішки, від якої в уважної людини мурашки побігли б по спині. Але Ігор не був уважним.

— Я тебе зрозуміла, я зберу речі прямо зараз.

— От і розумниця, — зрадів він, ляскаючи її по плечу. — Я знав, що ми домовимося. Ти поки збирайся, а я в душ сходжу. І так, Лєн, там у пакетах пельмені є, звари кілька, а то я зголоднів, поки на тебе чекав.

Він розвернувся і, насвистуючи якийсь веселий мотивчик, попрямував у ванну. Олена залишилася стояти в передпокої. Вона чула, як зашуміла вода, як Ігор фальшиво заспівав під душем. Він був абсолютно щасливий, він переміг.

Олена опустила погляд на пакети з продуктами. В одному з них лежала пачка дорогих пельменів, які любив Ігор. Поруч — шматок хорошого сиру, шинка, банка кави. Усе те, що вона купувала, відмовляючи собі в обідах. Вона повільно нахилилася, але не для того, щоб розібрати покупки. Вона підхопила пакети назад. Пальці знову боляче врізалися в долоні, але цього болю вона вже не помічала.

У голові дозрів план. Простий, жорстокий і незворотний. Якщо він хоче, щоб її тут не було, її тут не буде. Але він забув уточнити одну деталь: що саме вона має забрати з собою.

Олена пройшла в спальню, дістала зі шафи велику дорожню валізу на коліщатках. Відкрила її, і блискавка хижо дзижкнула в тиші квартири. Вона не просто поїде, вона влаштує йому таке життя, про яке він просив, — повне самостійності.

Насамперед у валізу полетіли не одяг і білизна, а ноутбук, який вона купила в кредит на своє ім’я, але за яким завжди сидів Ігор. Потім документи на машину, яка, на щастя, була оформлена на неї, хоч і стояла в гаражі у свекра. Олена діяла швидко, чітко, як робот. Ніяких сліз. Час сліз минув. Настав час збирати каміння. І це каміння буде дуже важким.

Вона відчинила дверцята шафи й почала згрібати все, абсолютно все. Олена рухалася квартирою безшумною тінню, але всередині вирував ураган. Шум води у ванній служив їй ідеальним прикриттям. Вона відчинила дверцята кухонного гарнітура, і її погляд хижо ковзнув по полицях. Ігор хотів, щоб вона звільнила місце — вона звільнить. До останнього квадратного сантиметра.

У величезну господарську сумку полетіла не тільки розпочата пачка дорогої кави, а й цукор, сіль, спеції і навіть почата пляшка оливкової олії. Вона купувала цю олію з першої премії на новій роботі, мріючи готувати смачні вечері для чоловіка. Тепер ця пляшка здавалася їй символом її дурості.

Вона відкрила холодильник. Холодне повітря обдало розпалене обличчя, але Олена навіть не моргнула. Полиці спорожніли за хвилину. Сир, ковбаса, десяток яєць, заморожені овочі з морозилки — все перекочувало в термопакети. Вона діяла методично, з лякаючою ефективністю мародера.

Погляд упав на полицю з побутовою хімією. Пральний порошок, кондиціонер для білизни, засоби для чищення унітаза — все це коштувало чималих грошей, яких в Ігоря вічно не було. «Нехай мама пере господарським милом, це екологічно», — зловтішно подумала Олена, запихаючи важку пачку порошку у валізу поверх своїх светрів….