Вони думали, що ніхто не помітив їхнього вчинку на трасі. Фатальна деталь, яка відкрилася наступного дня
Він також залізно збирався в межах кримінальної справи домогтися для затриманого поліцією підлого Дмитра найсуворішого й найсправедливішого покарання. Цьому шахраєві загрожував реальний і великий тюремний строк за організоване шахрайство й умисне залишення людини в смертельній небезпеці на морозі. Відтоді, після тих страшних, але доленосних подій, у самотньої пенсіонерки Тамари Миколаївни з’явилася справжня, велика й щиро любляча родина.
Літня жінка напрочуд швидко й легко знайшла спільну мову з маленьким і непосидючим Ванечкою. У житті вийшло так символічно, що сама вона кровних дітей мати ніколи не могла через хворобу. А зовсім чужі по крові люди волею провидіння стали для неї найріднішими й найближчими на всьому білому світі.
А тепер на велику й світлу радість на схилі літ їй подарували ще й любого названого онука, в якому вона душі не чула. Вона з великим і неприхованим задоволенням сама запропонувала вічно зайнятим молодим свою посильну й регулярну допомогу в щоденному догляді за жвавим малюком. Тепер спокійна Діна могла зовсім без тривоги залишити свого любого сина з досвідченою й надійною бабусею.
Це дуже виручало, якщо в подружжя раптом з’являлися термінові робочі справи чи судові засідання. Їй більше не треба було витрачати свої дорогоцінні нерви, робочий час і чималі гроші, щоб шукати для своєї дитини чужу й неперевірену приходящу няню. Ближче до квітучої весни Тамарі Миколаївні через перевірене агентство вже абсолютно безпечно й вигідно продали ту саму міську квартиру.
На виручені кошти їй купили той самий чудовий дерев’яний будинок із садом, про який вона так давно й палко мріяла. Вдячна родина Діни стала дуже часто й з великим задоволенням приїжджати до неї в гості в село на всі вихідні й свята. Ось і знову вони всією галасливою гурмою приїхали спекотного й сонячного літа, а щаслива бабуся щедро пригостила їх свіжими й хрумкими домашніми овочами з власної грядки.
— Томо, дивися, Томо! — радісно й дзвінко кричав, біжачи зеленим подвір’ям до Тамари Миколаївни, що сиділа на лавці, розчервонілий від бігу Ванечка. Хлопчик чомусь сам собою, без жодних підказок дорослих, став її так коротко й дуже лагідно називати. А розчуленій до глибини душі літній жінці було тільки безмежно приємно таке неймовірно тепле, довірливе й родинне дитяче звертання.
— Іди швидше сюди, дивися, там у землі страшний черв’як повзе, треба його терміново прогнати звідси! — кричав малюк, показуючи пальцем на грядку. — Що ти таке кажеш, Ваню, кривдити нікого в природі категорично не можна! — бабуся лагідно й обережно всадовила пихкаючого хлопчика собі на м’які коліна.
— Цей маленький черв’як щільну землю дуже акуратно й старанно скопає своїми ходами, зробить її м’якою. — А потім просто туди, в пухку земельку, маленьке помідорне зернятко з пакетика впаде й пустить корінці. — І з нього під теплим літнім сонечком обов’язково виросте великий, червоний і дуже смачний помідор…
