Вони заблокували двері, не давши медсестрі вийти. Одна деталь, що змусила їх відступити

Мета була проста: або остаточно домовитися про мир, або розійтися до повного знищення одного з угруповань. Вирішальну стрілку призначили на промозглий листопад. Як нейтральну територію обрали занедбану базу відпочинку «Слобожанські зорі», розташовану акурат між Харковом і Дніпром. На зустріч поїхали лише вдвох — сам Богдан і його вірний друг Дмитро. З боку дніпровських опонентів мали бути присутні Тарас Лях і його права рука — безжальний бойовик Вадим на прізвисько Сторож. Переговори призначили на пізній вечір в окремому дерев’яному котеджі.

Настало п’ятнадцяте листопада дев’яносто сьомого року. О третій годині пополудні Богдан і Дмитро виїхали з рідного Харкова на непримітних «Жигулях» шостої моделі. За кермом упевнено сидів Дмитро. Дорога була рясно засипана мокрим снігом, а низьке небо тиснуло свинцевою сірістю. Майже всю довгу путь чоловіки зберігали напружене мовчання. Богдан невідривно дивився у замерзле бокове вікно, методично прокручуючи в голові варіанти майбутньої розмови, а Дмитро нервово курив одну цигарку за одною.

Покинута база відпочинку стояла в глухому сосновому лісі, приблизно за сотню кілометрів від міської межі. За радянських часів тут відпочивали робітники, але потім місце повністю занепало. Дерев’яні будиночки зяяли вибитими шибками, територія густо заросла бур’яном, а будь-яка охорона була відсутня. Це було ідеальне глухе місце для проведення таємної кримінальної зустрічі. Кореші приїхали на місце о шостій вечора, коли на ліс уже стрімко опускалися густі сутінки.

Важку чорну «Волгу» дніпровських бандитів вони помітили відразу — машина самотньо стояла біля крайнього котеджу. Дмитро акуратно припаркував свої «Жигулі» поруч, і чоловіки вийшли на морозне повітря. Холод помітно міцнішав, і при кожному видиху з рота виривалися густі хмарки білої пари. Богдан звичним рухом перевірив заряджений пістолет Макарова, надійно схований під теплою курткою. Дмитро теж був озброєний і готовий до будь-яких непередбачених сюрпризів.

Згідно зі старими злодійськими поняттями, на мирних переговорах категорично забороняється діставати стволи, але мати при собі зброю вважалося цілком розумним заходом обережності. Вони рішуче розчахнули скрипучі двері й увійшли всередину котеджу. У невеликому приміщенні було жарко натоплено, а тьмяне жовте світло йшло від старої гасової лампи. У центрі кімнати стояв грубий стіл і чотири розхитані стільці. Тарас Лях сидів обличчям до вхідних дверей, а грізний Вадим Сторож розташувався праворуч від свого боса. Побачивши прибулих, обидва дніпровські авторитети мовчки підвелися на ноги.

Чоловіки обмінялися короткими, сухими привітаннями, принципово обійшовшись без традиційних рукостискань, і зайняли свої місця. Богдан сів просто навпроти Тараса, а Дмитро розташувався поруч зі своїм другом. Розмова з перших секунд набула вкрай напруженого й ворожого характеру. Тарас безапеляційно гнув свою попередню лінію, звинувачуючи опонентів у всіх гріхах і вимагаючи повернути товар. Богдан заперечував йому гранично спокійно, але з крижаною твердістю в голосі, наводячи свої вагомі аргументи.

Він наполягав, що торговельна угода була абсолютно чистою й усі досягнуті раніше домовленості були дотримані до останньої літери. Суперечка тривала понад годину, голоси перемовників ставали дедалі гучнішими й різкішими. Дмитро зберігав похмуре мовчання, лише підозріло примруживши очі, бо його розвинена інтуїція підказувала недобре. Близько пів на восьму вечора вхідні двері котеджу з гуркотом розчахнулися. До приміщення стрімко вдерлися троє кремезних бійців, озброєних автоматами Калашникова, готовими до стрільби на ураження.

Богдан і Дмитро миттю схопилися зі своїх місць, інстинктивно потягнувшись руками до схованих пістолетів, але чорні дула автоматів уже дивилися їм просто в груди. Тарас вальяжно відкинувся на спинку стільця й гидко всміхнувся. «Сиди рівно, Ковалю, наша розмова офіційно закінчена. Увесь спірний товар належить нам, і солідну компенсацію ми теж отримаємо. А ти зараз поїдеш разом із нами й сидітимеш у підвалі, доки твої харківські братки не виконають усі наші умови до останньої копійки». Це була нахабна, безмежна засідка і чистої води підстава.

Богдан до скреготу стиснув зуби, гарячково прораховуючи в думці можливі варіанти порятунку. Він розумів, що просто зараз їх навряд чи вб’ють, бо це спричинить надто багато зайвого галасу. Найімовірніше, їх планували взяти в полон, тримати як заручників і цинічно торгуватися за викуп. Але для злодія в законі таке полонення означало незмивне приниження й нищівний удар по кримінальному авторитету. Однак Дмитро оцінив ситуацію зовсім інакше й вирішив діяти негайно.

Він зробив різкий, невловимий ривок, блискавично вихопив свій пістолет і вистрілив у найближчого бойовика з автоматом. Куля точно ввійшла в плече бандита. Той несамовито закричав від болю, а його автомат мимоволі дав довгу чергу в дощату стелю. Решта стрільців у замішанні розвернули зброю в бік Дмитра. Користуючись моментом, Богдан рвонув до рятівних дверей, тоді як вірний друг прикривав його відхід. Пролунали ще два оглушливі пістолетні постріли, змусивши Тараса й Вадима боягузливо попадати на брудну підлогу.

Друзі кулею вискочили з душного котеджу в рятівну темряву й пекучий сніг, чуючи за спиною розлючені крики. Вони щодуху бігли до своєї припаркованої машини, і порятунок здавався вже зовсім близьким. Дмитро біг трохи попереду, а Богдан слідував просто за ним. Раптом тишу лісу розірвала довга автоматна черга. Богдан відчув сильний, тупий поштовх у ділянку спини й з розмаху впав обличчям у холодний замет. У перші секунди він навіть не зміг зрозуміти, смертельно його поранило чи він іще живий.

Стиснувши зуби, Коваль спробував підвестися на ноги. Помітивши падіння товариша, Дмитро різко розвернувся, безстрашно підбіг до нього, міцно схопив за комір куртки й волоком потяг до рятівних «Жигулів». Услід їм пролунала ще одна довга черга. Дмитро якось дивно сіпнувся всім тілом, але своєї залізної хватки не послабив. Він з останніх сил дотягнув Богдана до шістки, розчахнув дверцята й буквально вштовхнув друга в салон. Потім сам застрибнув на водійське сидіння й тремтячими руками завів двигун лише з третьої спроби.

Машина з пробуксовкою рвонула з місця, розкидаючи колесами сніг. Свинцеві кулі глухо стукали по металевому кузову, а заднє скло з огидним дзвоном розлетілося вщент. Дмитро втиснув педаль газу в підлогу, і старенький автомобіль на величезній швидкості понісся засніженою, звивистою лісовою дорогою. Проїхавши близько кілометра, Богдан зумів сісти рівно й швидко оглянув себе. Його щільна куртка виявилася розірваною на спині, але саме тіло дивом уникло серйозних ушкоджень. Смертоносна куля пройшла лише по дотичній, розірвавши тканину, але не зачепивши життєво важливих органів….