Випробування святом: чому урочиста вечеря закінчилася несподіваним відкриттям

— Як мій Сергійко без гарячого? Ти що, взагалі нічого не готуєш? Де це бачено, щоб у холодильнику не було ні каструлі супу, ні котлет, ні хоча б відвареного гарніру? Ну що ти за дружина така безталанна нам на голову звалилася! — обурювалася Ганна Володимирівна. — Син запросто заробить із тобою гастрит або виразку. Добре ще, що я про нього подумала й принесла в термосі борщ. Нехай мій хлопчик нормально поїсть.

— Ганно Володимирівно, Сергій харчується в їдальні. Каже, там хороший вибір гарячих страв. До того ж зовсім недорого. А свій борщ краще приберіть. Минулого разу Сергій узяв його на роботу й там залив ним ноутбук. Виявилося, що термос протікає. Від нього більше шкоди, ніж користі. Адже ноутбук довелося нести в ремонт. Знаєте, скільки довелося викласти, щоб його полагодити? Двадцять тисяч.

— Я в тебе завжди в усьому винна! — сплеснула руками свекруха. — Добре, коли є на кого провину звалити.

Вона саме відчинила дверцята холодильника й почала розглядати полиці.

— А це що за зелені шишки? Для чого вони?

— Це артишоки, — пояснила Поліна. — Вони корисні й дуже смачні. Бачите контейнер на нижній полиці? Там я їх уже в сметані протушкувала. Спробуйте, певна, вам сподобається.

— Не хочу навіть торкатися цієї екзотики, — відмовилася куштувати страву свекруха. — А чому в тебе немає наших звичайних овочів? Ну, там ріпи, капусти, брукви. Чим вони тобі не догодили?

Поліна тільки зітхнула. Одного разу сталася зовсім уже абсурдна ситуація. Поки Ганна Володимирівна інспектувала кухню, з роботи повернувся Сергій. У руках він тримав велику коробку з піцою, від якої йшов запаморочливий аромат. Вони з дружиною якраз планували з’їсти її під серіал. Однак Ганна Володимирівна не оцінила гастрономічних уподобань сина. Вона підлетіла до нього й почала кричати:

— Сергію, я ж заборонила їсти цю гидоту! Туди поклали бозна-що!

— Мамо, я вже не маленький, — розсміявся Сергій. — Цього року мені виповнюється тридцять років. Дозволь, я сам розберуся, чим мені харчуватися. До речі, піца дуже смачна, ми з Полею її часто беремо. Сідай із нами до столу й сама в цьому переконайся.

— Навіть не пропонуй мені цю гидоту! — закричала мати.

— Тоді ми з дружиною сідаємо їсти улюблену піцу, а ти їдь додому. Навіщо псувати одне одному настрій?

— Виганяєте мене? — надавши голосу театрального драматизму, запитала Ганна Володимирівна. — Ех, діти, зовсім ви безсердечні!

Поліна намагалася вислуховувати свекруху, але не сприймати її поради всерйоз. Вона розуміла, що чоловік дуже болісно переживав усі їхні сварки й непорозуміння. Нащо даремно порушувати сімейний спокій? Але одного разу не витримав сам Сергій. Сталося це на ювілеї Поліни.

На тридцятиріччя невістки Ганна Володимирівна підвелася зі свого місця й виголосила такий тост:

— Я, звісно, вітаю Поліну й бажаю їй усього найкращого, але мені соромно, що в мене така невістка.

У всіх гостей від подиву пороззявлялися роти. Ганна Володимирівна тим часом вела далі:

— Мені як матері хотілося б іншої обраниці для сина. Але нічого не вдієш. Любов, як то кажуть, зла.

— Мамо, що ти верзеш? — схопився з-за столу Сергій. — Мабуть, ти не дуже добре почуваєшся. Сідай уже на місце.

— Я сказала те, що було в мене на душі, — обурилася Ганна Володимирівна. — А що тут такого? Хто ще скаже правду, як не рідні й близькі люди?

Насилу батькам Поліни вдалося перевести розмову в інше русло й тим самим урятувати свято. Але настрій у всіх був зіпсований. Олена Семенівна й Олександр Григорович тоді дуже образилися на сваху й перестали з нею спілкуватися. Поліна теж не пробачила свекрусі її витівки.

Після тієї пам’ятної промови, у якій Ганна Володимирівна висловила невістці в обличчя все, що про неї думала, вони довго не розмовляли. Потрібно було багато часу, щоб вони змогли відновити хоч якесь спілкування. Та й то воно вже було відстороненим. Поліна обмежувалася сухим вітанням, а далі замовкала. Усі нападки Ганни Володимирівни вона намагалася пропускати повз вуха, щоб свекруха зрозуміла, що марно старається.

Якраз приблизно в цей час їхні діти, Денис і Маша, захопилися фотографією. Точніше кажучи, фотографуванням на телефон різних об’єктів і зйомкою коротких відео. Для своїх шести й семи років вони робили великі успіхи. Сергій віддав їм свій старенький смартфон, у якому була непогана камера. А Поліна купила гарний альбом, щоб вміщувати туди найкращі роботи дітей. На день народження Маші бабуся й дідусь з маминого боку подарували онучці фотоапарат для миттєвих фото. Радості Маші й Дениса не було меж. Їхній фотоальбом почав активно наповнюватися новими світлинами.

Одного разу Поліна, переглядаючи цей фотоальбом, побачила цікавий колаж, який Маша склала з кількох фотографій. У її голові відразу виник план витонченої помсти свекрусі. Для його здійснення знадобилося пошукати ще деякі кадри. Вони знайшлися в телефоні сина. Дениско не зациклювався на ретельному вибудовуванні кадру. Він просто знімав усе, що відбувається навколо. І те, що потрапило до нього в телефон, не завжди мало вигляд глянцевої картинки.

Тим часом Ганна Володимирівна готувалася святкувати свій шістдесятирічний ювілей. Вона заздалегідь розіслала гостям вишукані листівки із зазначенням дати, місця й часу проведення свята. Звісно, така листівка прийшла й Сергію з Поліною. Таким чином невістка заздалегідь з’ясувала, де відбуватиметься урочистість…