Випробування святом: чому урочиста вечеря закінчилася несподіваним відкриттям

Але й цього їй здалося замало. Приїхавши до вказаного в листівці закладу, Поліна пустила в хід усю свою чарівність, щоб заздалегідь домовитися з персоналом про сюрприз, який вона мала намір зробити свекрусі. І їй пішли назустріч. Усі пообіцяли підготувати все якнайкраще точно до дня урочистості.

Свекруха вирішила не скупитися й відзначити свій ювілей із великим розмахом. Для проведення свята замовили дорогий ресторан, куди запросили всіх рідних, друзів і навіть сусідів, з ким Ганна Володимирівна підтримувала приятельські стосунки. Звісно, вона не могла оминути і сина з його дружиною, інакше це виглядало б дещо дивно.

Поліна не гаяла часу. Увесь час, що лишався до ювілею, вона вечорами готувала свій подарунок. Але й цього їй здалося недостатньо. Поліна попросила сина зробити ще більше фотографій і назнімати відео, особливо в бабусі в гостях. Денис відповідально поставився до маминого доручення. У пам’яті його телефона виявилася купа нових кадрів і роликів, зроблених як удома, так і на дачі у Ганни Володимирівни.

Сергій, бачачи, що його дружина вечорами чимось захоплено займається, почав здогадуватися, що це неспроста. Він не став втручатися й тим більше застерігати дружину від необдуманих дій. Він і сам вважав вчинок матері на дні народження Поліни верхом безтактності. Через нестриманість Ганни Володимирівни настрій зіпсувався не лише в іменинниці, а й у всіх гостей. Довгі приготування до свята пішли нанівець.

І ось нарешті настав день народження свекрухи. До ресторану почали з’їжджатися вбрані гості в гарних сукнях і елегантних костюмах. У всіх у руках були величезні букети й пакети з подарунками. Поліна й Сергій дорогою теж заїхали до квіткового магазину й узяли для Ганни Володимирівни двадцять одну сортову троянду. Вони довго вибирали колір, але зрештою зупинилися на шляхетному червоному з бордовим відтінком.

Коли свекруха приймала від них квіти, її обличчя скривила невдоволена гримаса.

— А невже так важко запам’ятати, що я люблю білі троянди? — запитала вона вередливим голосом. — Отак завжди. Жодної поваги з вашого боку.

Поліна й Сергій делікатно промовчали. Хоча, звісно, невістка ледь стрималася, щоб не сказати: білі квіти дарують невинним дівчатам, а дамам елегантного віку пасують більш насичені тони.

Поки чоловік спілкувався з гостями, Поліна непомітно підійшла до розпорядника свята й, стишивши голос, попросила дати їй трохи часу, бо їй знадобляться додаткові пристосування для сюрпризу. Той ствердно кивнув і сказав, що все зробить якнайкраще.

Винуватиця урочистості, проходячи повз Поліну, не втратила нагоди вколоти невістку:

— Сподіваюся, ти добре стежитимеш за дітьми. Тут є ігрова кімната й аніматори. Але все ж прошу тебе тримати руку на пульсі, так би мовити. Мені б не хотілося, щоб вони мене осоромили.

— Маша й Денис уже досить дорослі. Вони знають, як поводитися на святі, — запевнила її невістка.

Ганна Володимирівна лише хмикнула й подалася шукати чоловіка. За кілька хвилин до Поліни долетів її бас, що вичитував Івана Дмитровича на всі заставки. Дісталося й Сергію. Таке враження, що Ганна Володимирівна зовсім не розуміла, який безглуздий вигляд має перед гостями в ролі наглядачки й командирки. Але свекруху хвилювало лише те, що на цьому святі життя вона головна людина і всі мають їй підкорятися.

Поліна ж намагалася глибоко дихати, щоб не дати хвилюванню взяти гору. Вона передчувала солодку помсту, і це відчуття приносило їй умиротворення.

Святковий вечір плинув за заздалегідь продуманим розпорядником сценарієм. Гості виголошували тости й вітання, діставали подарунки, а іменинниця з великим задоволенням їх приймала. Далі йшли конкурси, і знову лунали вітальні промови. Майже всі присутні підносили ювілярку до небес.

Свекруха ж сиділа з виглядом королеви, бракувало тільки трону. Вона настільки вжилася в роль правительки, що, не соромлячись гостей, діставала з конвертів гроші й демонстративно їх перераховувала. Від такої безкультурної поведінки багатьом ставало не по собі.

Нарешті настала черга Поліни вітати свекруху. Іван Дмитрович, ніби відчувши, що зараз буде щось таке, дивився на невістку благальним поглядом. Але вона не збиралася відступати. Надто довго вона готувалася до цього дня, щоб піти на поп’ятну…