Я плакала всю дорогу, доки не відчинила двері своєї квартири

Половину грошей на цю квартиру дали мої батьки. Яке право ти маєш нею розпоряджатися? І ти ще смів називати мене пустушкою, збираючись вигнати мене і привезти іншу?

Діма застиг, бо він не очікував, що я все чула. На його красивому, але брехливому обличчі відобразилося замішання. Ніна Петрівна, бачачи, що син втрачає позиції, тут же кинулася в бій:

— Раз уже почула, скажу прямо. Ти в цьому домі три роки, а живіт досі плаский. Не можеш народити нам спадкоємця — значить, у тебе тут жодних прав. Квартира записана на мого сина.

— Кому він захоче її віддати, то його право, — безапеляційно заявила вона. — Якщо ти розумна, підпишеш папери. Тоді, може, і залишишся його дружиною. А ні — забирайся звідси!

Слова Ніни Петрівни стали останньою краплею. Вони зірвали з себе маски, показавши свою справжню жадібну, жорстоку і таку, що зневажає мене, сутність.

Я оглянула вітальню, яка колись була моїм затишним гніздечком, а тепер здавалася холодною і чужою. Цей хитромудрий план із захоплення майна, прикритий сімейними узами і братським обов’язком, було викрито. Я знала, що справжня битва тільки починається. Я повільно дістала телефон із кишені, провела пальцем по екрану.

— Що ти робиш? — насупився Діма. — Збираєшся батькам дзвонити, скаржитися?

— Ти вже доросла, нічого вплутувати їх у наші справи.

Я не відповіла, а просто натиснула на кнопку відтворення. Чистий і ясний звук полився з динаміка, порушивши гнітючу тишину.

«Коли Алінки не буде кілька днів, ми перепишемо цю квартиру на Пашу для його весілля». Голос Ніни Петрівни звучав торжествуюче. Її обличчя змінило колір із червоного на мертвотно-блідий. Вона кинулася до мене, намагаючись вирвати телефон, але я відступила, піднявши його вище. Потім пролунав голос Діми:

«Мам, не хвилюйся, я все підготував. Підробимо її підпис. Пожертвуємо трохи Алінкою заради молодшого брата, що такого».

Діма застиг на місці, розуміючи, яку забійну силу має цей запис. Це було не просто доказом їхньої аморальності, а й юридичним доказом змови з метою шахрайства та заволодіння майном. Я вимкнула запис і подивилася йому прямо в очі.

— Ти все чув, Дімо? Ви з матір’ю думали, що я ідіотка? Кожне ваше слово, кожен ваш план — усе записано, і це буде моїм доказом у суді.

— Аліно, заспокойся, — забелькотів він, його голос тремтів. — Давай поговоримо як чоловік і дружина. Якщо ти це зробиш, ти мене знищиш. Видали запис, і я обіцяю, я не буду переписувати квартиру. Клянуся.

— Твої клятви тепер нічого не варті, — перервала я його. — Як я можу бути спокійна, коли мій власний чоловік інсценує свою смерть, щоб обманути мене?

— Як я можу поговорити, коли ви з матір’ю обговорювали, як вишвирнути мене на вулицю? Дімо, ти не помер. Але наш шлюб помер.

Мої слова прозвучали як смертний вирок нашим прогнилим стосункам. Ніна Петрівна, бачачи, що син здає позиції, впала в лють.

— Ти смієш погрожувати моєму синові судом?! Ах ти, невдячна невістко!

— Спробуй тільки, адже цю квартиру я купувала. Я маю на неї право. Ти тут ніхто, ану віддай телефон!

Вона кинулася на мене, як дикий звір, але Діма встиг її зупинити. Він, на відміну від матері, розумів, наскільки небезпечний цей запис.

— Мамо, замовкни! — крикнув він, і свекруха осіклася.

Повернувшись до мене, він змінив тон на благальний:

— Аліно, вибач, я був неправий. Чого ти хочеш? Я все зроблю, тільки не зчиняй галас. Давай почнемо все спочатку.

Я подивилася на нього з презирством. Ця людина була готова зрадити дружину заради марнославства, а тепер принижувалася і молила, боячись втратити репутацію і майно.

— Занадто пізно, Дімо, ніякого «спочатку» не буде. Я подаю на розлучення. І я поверну собі все, що належить мені. Можеш навіть не мріяти вкрасти у мене хоч копійку.

Сказавши це, я розвернулася і пішла в спальню. Я чула за спиною воплі та прокляття Ніни Петрівни, важке зітхання Діми. Але все це більше не завдавало мені болю.

Моє серце закам’яніло від їхньої жорстокості. Настав час діяти. Я увійшла в спальню, з силою захлопнула двері й зачинилася. Зовні доносилися крики Ніни Петрівни, яка розігрувала спектакль, волаючи, що невістка хоче вкрасти будинок і посадити чоловіка. Раніше я б злякалася і вийшла вибачатися, але сьогодні мені було все одно.

Я глибоко зітхнула, намагаючись зберігати ясність розуму. Насамперед я анулювала броню квитка на літак. Потім я зателефонувала Кирилу. Кирило був моїм найкращим другом з університету, а тепер — відомим і успішним адвокатом у Києві. Я знала, що тільки він зможе мені допомогти.

— Кириле, мені потрібна твоя допомога, швидко і чітко, — сказала я. — Діма інсценував свою смерть, щоб обманом виманити мене з країни і разом з матір’ю відібрати нашу квартиру. Я щойно зловила їх на гарячому, у мене є диктофонний запис. Я хочу негайно подати на розлучення і поділ майна.

На тому кінці дроту на кілька секунд запанувала тиша.

— Ти серйозно, Аліно? Це дуже серйозно. Ти де зараз? Ти в безпеці?