«Я вам тільки заважаю»: дідусь зібрав речі до притулку, але син мовчки привіз його за зовсім іншою адресою

— Дякую, розсмішив, — усміхнувся син. — Бачу, вже тобі краще.

— Серйозно кажу, — суворо сказав батько. — Не хочу тут більше жити.

Син із дружиною розгублено перезирнулися. Все ще думали, що жартує старий. А він ніяк не міг заспокоїтися.

Якщо сказав, що в будинок для літніх людей, значить, так треба. Тут йому робити нічого.

— Батю, ми ж тебе під замком не тримаємо, — зауважив син. — Ти ж можеш і в магазин сходити, і гуляти де хочеш. Це теж твій дім. Вибач, городу немає, але щось вирішимо.

Але Геннадій Львович свою лінію гнув. Казав, що не хоче їм заважати.

— Ви не заважаєте, — заспокоювала його невістка. — З чого взяли? Кімната все одно вільна. Нікуди ми вас здавати не будемо.

— Чому здавати? — нахмурився літній чоловік. — Просто зі старенькими хочу жити.

Усі були в шоці від його заяви. А він наполягав на своєму.

Розпорядився продати його ділянку, яка від будинку залишилася. На ці гроші влаштувати його в будинок для літніх людей. Син у результаті пообіцяв так і зробити.

Батько заспокоївся на якийсь час. Уже легше жити, коли знаєш, що не так напружуєш людей. Радів, що скоро дітям полегшає.

Тільки ось син із невісткою похмурі ходили. Ще довше затримуватися на роботі стали. Цим ще більше переконали Геннадія Львовича, що він зайвий у цій квартирі.

Сумно, звісно, що, знаючи про його швидкий від’їзд, діти стали менше з ним бачитися. Ті ж вибачалися, що роботи додалося. Начебто й логічно.

Поки він пів року був неходячим, вони по черзі доглядали, раніше з роботи приходили. Ще й лікування було потрібне. Пенсію, звісно, всю їм віддавав, але на неї особливо не розгуляєшся.

Минув якийсь час, у будинок для літніх людей його так і не відправили. Осінь почалася, там до зими недалеко, а потім і весна. Раптом там можна грядки які-небудь розбити.

Читав, що в деяких будинках для літніх людей є громадські городи. Якось би теж вписатися, щоб розсаду вчасно почати вирощувати. Став сина допитувати, як там справа йде.

Син начебто все зробив. Сказав, що ділянку продали і з будинком для літніх людей уже домовився. Тільки ось черга там. Треба чекати.

— Город же там хоч є?