Закон лісу: випадок під час пурги, що змінив погляди старого мисливця

— Завантажуємося, — скомандувала Олена.

Вантажівка повзла крізь снігову круговерть. Але стихія виявилась сильнішою. Машина застрягла й заглохла.

— Прийшли, — глухо сказав Віктор. — Далі руху немає. Попереду перевал.

Ілля подивився вгору.

— Ми встали в невдалому місці. Над нами сніжний карниз. Глуши мотор зовсім. Зайва вібрація — і нас накриє.

Вони перебралися в житловий модуль. Зара лежала на столі під доглядом Олега.

— Як вона? — спитав Ілля.

— Стабільно важка, — відповів Олег.

— Вона поводиться дивно, — додала Олена. — Пульс скаче. І вона скавулить.

Барон тихо ричав біля дверей.

— Вони кого–сь чують, — сказав Ілля. — Когось свого.

— Я піду перевірю периметр. Ілля взяв ліхтар і сигнальний фальшфеєр.

— Ти з глузду з’їхав? — похитала головою Олена. — Там мінус двадцять.

— Я швидко.

Він вийшов назовні. Пройшов метрів двадцять. Йому здавалося, що за ним спостерігають.

З метелі з’явився силует. Це був молодий вовк, переярок. Виснажений, наляканий. Привид.

— Ось кого вони кликали, — зрозумів Ілля. Він зробив крок назустріч.

У той момент з’явився інший запах. З метелі вирвалося щось велетенське — медвідь-шатун.

Шатун — надзвичайно небезпечний звір. Облізла шкура, запалені очі, ляклива паща. Він не відчуває холоду. Його рухає лише один інстинкт — напасти за будь-яку ціну.

Ведмідь був готовий атакувати слабкого вовченя.

Ілля діяв швидше за думку.

— Ей ти! Лісове чудовисько! — заричав Ілля, відволікаючи звіра на себе.

Медвідь зупинився, розвертаючись до людини.

Ілля вискочив сигнальний фальшфеєр. Вогонь червоного кольору.

— Тримай вогонь, чудовисько! — Факел спалахнув. Ілля направив горісний світло на звіра.

Ведмідь заревів. Полум’я опалило його. Він сліпо махнув лапою, зачепив тулуп Іллі. Старого відкинуло в замет.

Медвідь знову кинувся на Іллю. Ілля піднявся на одне коліно.

Шатун наблизився. Ілля пішов перекатом і вдарив ножем йому в бік з максимальною силою. Він не намагався вбити звіра одним ударом. Шкура була надто товстою. Він хотів лише відлякати.

У цей момент Привид раптом кинувся на допомогу людині.

Ведмідь спіткнувся. Ілля схопив догораючий фальшфеєр і кинув його під лапи звірові. Жах перед вогнем перевершив голод. Шатун шарахнувся в бік лісу й зник.

Ілля залишився лежати, важко дихаючи. Вовченя стояло в декількох метрах, хиткаючись.

— Ну що, герой? — прошепотів Ілля. Привид впав, уткнувшись холодним носом у долоню людини. Ілля підхопив легке тіло на руки.

Але перемога виявилася крихкою. Привид, наляканий вогнем і сутичкою, не зрозумів порятунку. Інстинктивно, вириваючись, він вислизнув і зник у білій імлі.

Ліс проковтнув втікача.

Ілля повернувся в кунг. — Де він? — спитала Олена.

— Медвідь пішов, — кинув Ілля.

— А вовченя?