«Зроби це, перш ніж сказати «Так»»: пророцтво ворожки збулося миттєво

Стара подивилася на неї своїми ясними очима.

— Я не знаю, доню. Не знаю, як це працює. Просто бачу іноді те, що приховано. Не завжди, не з усіма. Але коли бачу, кажу правду.

— А якби я не послухала? Якби все одно вийшла за нього?

— Це був твій вибір. Я тільки показала дорогу, а йти нею чи ні, вирішувала ти сама.

Анна кивнула. Це було правдою. Вона могла не повірити, могла вирішити, що стара вижила з розуму. Але щось усередині підказало їй перевірити. Інтуїція, чуття, голос розуму.

— Як не назви… — пробурмотіла вона. — Він утік. Поліція його шукає, але поки не знайшли.

— Знайдуть. Або не знайдуть. Це вже не твоя турбота.

— Я знаю. Але прикро. Він продовжить обманювати інших.

Зінаїда Петрівна поклала суху долоню на руку Анни.

— Кожен отримує по заслугах, доню. Не відразу, не завжди так, як ми хочемо. Але отримують. Ти свою справу зробила, попередила людей. Решта не в твоїх руках.

Вони посиділи ще трохи, розмовляючи про дрібниці. Погода, сусіди, ціни на ринку. Звичайні розмови, які ведуть люди весняного дня. Кішка зістрибнула з ганку і прийшла тертися об ноги Анни, муркочучи.

— Вона тебе пам’ятає, — сказала стара. — Тварини відчувають хороших людей.

Анна погладила кішку і усміхнулася. Вперше за довгий час усмішка була справжньою.

Коли вона зібралася йти, Зінаїда Петрівна встала і провела її до хвіртки.

— Ти впораєшся, — сказала вона на прощання. — У тебе сильне серце. Воно болить зараз, але заживе. І знайдеться той, хто буде кохати тебе по-справжньому.

— Ви це бачите?

Стара усміхнулася.

— Це я просто знаю. Без усяких карт.

Анна йшла вулицею назад до автобусної зупинки і думала про слова ворожки. Сильне серце. Вона не почувалася сильною. Швидше втомленою, побитою життям. Але, може, сила не в тому, щоб не падати, а в тому, щоб вставати?

Вона сіла в автобус і поїхала додому. За вікном пропливали вулиці, будинки, люди. Місто жило своїм життям, і вона була частиною цього життя. Не жертва, не обманута дурепа. Просто жінка, яка пережила важкий час і йде далі.

Увечері зателефонувала мама.

— Анечко, як ти?