«Зроби це, перш ніж сказати «Так»»: пророцтво ворожки збулося миттєво

— Добре, мамо. Сьогодні їздила до тієї ворожки, пам’ятаєш, я розповідала?

— До Зінаїди Петрівни? І як вона?

— Нормально. Сидить, гріється на сонечку. Я їй квіти відвезла і твоє варення.

— Правильно зробила. Треба дякувати тим, хто допоміг. Мамо, я хотіла сказати… Дякую тобі. І татові. За те, що були поруч увесь цей час.

— Дурненька. Ми ж батьки. Куди ми подінемося?

Анна усміхнулася. Прості слова, але в них було стільки тепла.

— Приїжджай у вихідні, — сказала мама. — Тато шашлики збирається робити. Весна ж, треба відзначити.

— Приїду.

Вона поклала слухавку і підійшла до вікна. Сонце сідало, забарвлюючи небо в рожеві та помаранчеві тони. Красиво. Колись вона дивилася на такий самий захід і думала про весілля. Тепер дивилася і думала про те, що життя триває. Пів року тому вона була на межі катастрофи. Один крок, і все могло рухнути. Борги, суди, розбите життя. Але доля, або випадок, або щось ще, підштовхнуло її до дверей старого будинку на околиці району. І дивна жінка з картами сказала їй правду.

«Карти не брешуть. Але рятуємо себе ми самі». Анна зрозуміла це тепер. Ворожка показала їй шлях, але рішення було за нею. Вона могла не повірити, могла заплющити очі, могла переконати себе, що все гаразд. Але вона обрала правду. Навіть коли правда була страшною і болючою. І цей вибір врятував її.

Вона відійшла від вікна і сіла на диван. На столі лежала книга, яку вона почала читати минулого тижня. Поруч стояла чашка з охололим чаєм. Звичайний вечір, звичайне життя. Але це життя було її. Справжнє, чесне, вільне.

Анна взяла книгу і відкрила на закладеній сторінці. За вікном догоряв захід, місто готувалося до сну. Попереду був новий день, нові можливості, нові зустрічі. І десь там, у майбутньому, чекало щось хороше. Вона не знала що, але вірила, що воно буде. Тому що вона обрала правду. І правда зробила її вільною.