Звільнення за ініціативу: чим обернувся конфлікт головлікаря та рядової співробітниці

Кирило, який не очікував такого від персоналу, посковзнувся на вологій підлозі, безглуздо змахнув руками і впав, боляче вдарившись об мармур. Його рот відкрився в німому обуренні, але Марина вже не звертала на нього уваги. Вона опустилася на коліна прямо на забруднену підлогу, наплювавши на уніформу.

Не гаючи часу на пошук рукавичок, вона застосувала техніку екстреної зупинки кровотечі. Це було грубо, це було проти ідеальних правил асептики, але це було єдине, що могло спрацювати прямо зараз. Її пальці, жорсткі та сильні, миттєво знайшли потрібну точку в області травми. Вона навалилася всією вагою, вдавлюючи кулак у пахову складку, притискаючи судину до лобкової кістки.

Втрата рідини миттєво зупинилася. Робітник судомно зітхнув, його повіки здригнулися. Марина відчула під пальцями слабку, ниткоподібну пульсацію. Життя ще жевріло в ньому, але воно висіло на волосині, яку тепер надійно утримувала вона. Тиша, що запала в холі, була оглушливою. Медсестри застигли в заціпенінні, фельдшер швидкої дивився на неї з недовірою і повагою.

Кирило, сидячи на підлозі у стані безпорадності, почав приходити до тями, і його страх трансформувався в лють ураженого самолюбства. Як персонал нижчої ланки посмів показати його некомпетентність на очах у всіх.

— Ти… ти що твориш? — обурився він, намагаючись піднятися, але ноги ковзали по кахлю, роблячи його позу ще безглуздішою. — Відійди, ти порушуєш стерильність! Ти розумієш, скільки коштує лікування в нашій клініці? Якщо почнуться ускладнення, ти все майно віддаси, щоб розплатитися! Охороно, сюди, тут напад на лікаря!

Він кричав, намагаючись заглушити власний сором гучністю голосу. Він бачив не врятоване життя, а порушення субординації. Марина не ворухнулася. Її поза була монолітною, обличчя — зосередженим. Вона повільно повернула голову до Кирила, і в її очах він побачив абсолютний спокій професіонала, від якого поперхнувся власним криком.

— Помовч! — промовила вона тихо, але кожне слово падало вагомо. — І допоможи утримувати пацієнта. Якщо я відпущу, наслідки будуть незворотними через сорок секунд. І тоді прокурору будеш пояснювати ти, а не я. Ти зрозумів мене, лікарю?

У цей момент двері ліфта відчинилися, і в коридор ступив начальник служби безпеки клініки.

Це був колишній спецназівець із квадратною щелепою, який побачив тільки порушення порядку. Ситуація ставала критичною, тупіт важких черевиків по мармуру рознісся холом. За мить важка рука лягла на плече Марини, намагаючись відсторонити її від пацієнта відповідно до інструкцій клініки. Начальник охорони, Макаров, не розбирався в медицині, але чудово знав, що персонал нижчої ланки не має права втручатися в лікувальний процес.

Марина, передбачаючи цей ривок, встигла зробити єдине, що могло врятувати робітника за її відсутності. За частку секунди до того, як її змусили піднятися, вона схопила шматок щільної упаковки від шприца, скрутила його в тугий валик. Використовуючи м’язову пам’ять, вироблену в польових умовах під Авдіївкою, вона встановила цей імпровізований тампон глибоко в область травми, фіксуючи пошкодження.

— Не чіпайте! — рішуче промовила вона, коли її змусили встати. — Там тампонада! Якщо витягнете, ситуація вийде з-під контролю за секунду!

Але її слова потонули в обуреннях Кирила, який уже встиг скочити на ноги і стрімко переписував реальність на свою користь.

— Вона поводилася неадекватно! Ви бачили?