Звільнення за ініціативу: чим обернувся конфлікт головлікаря та рядової співробітниці

— заявив Кирило, вказуючи на Марину.

— Я намагався стабілізувати стан, а ця співробітниця відштовхнула мене і почала втручатися в процес без належної стерилізації. Приберіть її звідси, поки вона не зашкодила!

Його обличчя виражало таку правдоподібну образу, що Макаров, не роздумуючи, завів Марині руки за спину. Дискомфорт у суглобах дав про себе знати, але Марина не звертала на це уваги, стежачи за каталкою.

Фельдшер швидкої спробував був втрутитися і пояснити, що жінка діяла грамотно, поки молодий лікар розгубився. Але в цей момент двері ліфта знову роз’їхалися, і в хол зайшов головний лікар клініки, Едуард Веніамінович, у супроводі адміністраторів. Він побачив картину, яка могла б стати кошмаром для репутації закладу. Вибір винного для нього був очевидний ще до того, як він дізнався деталі.

— Що тут відбувається? — крижаним тоном запитав головлікар, обходячи місце події і навіть не дивлячись на постраждалого робітника, яким тепер займалися розгублені медсестри. — Кириле Анатолійовичу, у вас усе гаразд?

Кирило миттєво прийняв позу постраждалого професіонала, поправляючи халат, що збився. Він заторохтів, відчуваючи, як страх відступає перед можливістю виправдатися.

— Едуарде Веніаміновичу, це надзвичайна ситуація! Привезли важкого пацієнта, я почав проводити екстрені заходи, а ця прибиральниця почала заважати і порушувати стерильність. Я дивом устиг стабілізувати пацієнта, поки охорона не втрутилася.

Це було сильне спотворення фактів, але Марина мовчала, знаючи, як працює ця система. Головлікар перевів суворий погляд на Марину.

— Вивести її, — коротко розпорядився він охороні. — Викликати поліцію, оформити порушення робочого регламенту і втручання в лікувальний процес. А пацієнта — швидко в операційну.

Макаров наполегливо повів Марину до виходу довгим сяючим коридором, повз портрети усміхнених лікарів на стінах. Вона не чинила опору, сили покинули її разом з адреналіном. Вона лише дивилася на свої втомлені руки.

Специфічний запах медичних препаратів і пережитого стресу ударив їй у ніс із новою силою, викликаючи спогади. Стіни клініки попливли, перетворюючись на брезент польового намету. Мармурова підлога стала нерівною землею, а гул кондиціонерів змінився звуками роботи генераторів. Вона знову була на сході України, де цінність професіоналізму вимірювалася врятованими життями, а не посадами.

Там її навички викликали глибоку повагу, а тут її виводили через службовий вхід на задній двір. Охоронці залишили її біля службових приміщень. Двері за нею не зачинилися відразу, оскільки на порозі з’явився сам Едуард Веніамінович. Він не полінувався спуститися, щоб особисто висловити своє невдоволення, височіючи над нею на сходах.

— Ви грубо порушили субординацію і посадові інструкції. Скажіть спасибі, якщо Кирило Анатолійович не наполягатиме на розгляді і ми обмежимося суворим звільненням за статтею. Щоб вас тут більше не було.

Двері зачинилися, залишаючи її на вулиці під дрібним мрячним дощем. Марина стояла, дивлячись на зачинений вхід, розуміючи, що там, усередині, Кирило зараз приймає незаслужені похвали…