Чоловік мовчки ховав очі в екран. Неочікувана розв’язка одного дуже пафосного застілля

Я бачила в салоні розкішний оксамит, тобі б у кабінет підійшло.

У Сергія не було кабінету.

Його кабінетом був куток у спальні з комп’ютерним столом.

— Мамо, зараз мінімалізм у моді, — буркнув іменинник.

Він був у старій сорочці, бо нову Віка йому не купила.

А та, що подобалася мамі, стала замала в животі.

О п’ятій годині підтягнулися гості.

Тітка Галя, огрядна жінка з голосом єрихонської труби.

Дядько Паша, тихий чоловічок, який одразу знайшов спільну мову з котом Ватманом і сховався з ним на балконі.

І пара далеких родичів, яких Віка бачила вдруге в житті.

Стіл був накритий дивно.

Посеред столу стояли розкішні страви з нарізкою, салати з креветками, червона риба, дорогий сік.

Сергій сяяв.

Напередодні він таки випросив у Віки аванс.

Точніше, Віка сама купила продукти.

— Гаразд, — сказала вона вчора.

— Я не хочу, щоб гості були голодні, я куплю все сама.

Але пам’ятай, це в борг.

Сергій був такий щасливий, що не звернув уваги на тон дружини.

Головне, стіл накритий, мама задоволена.

— Ох, Сергію! — захоплювалася тітка Галя, накладаючи собі третій шматок риби.

— Який стіл!

Одразу видно, господар у домі.

Не те що мій телепень: навіть на банку шпрот заробити не може.

Тамара Іллівна сяяла, як начищений самовар.

Вона сиділа на чолі столу.

Місце праворуч вона поступилася синові.

Сама сіла ліворуч, як королева-мати.

— А я що казала, Галю?

Виховання!

У кого вкладеш, від того й отримаєш.

Сергій у мене з дитинства такий відповідальний, щедрий.

Вікторія сиділа на дальньому краю столу.

Вона майже не їла.

Вона спостерігала.

На ній була проста чорна сукня, мінімум макіяжу.

Вона була схожа на тінь на цьому святі марнославства.

Сергій уже випив три келихи й розслабився.

Легенда працювала.

Дружина мовчала.

Їжа була.

Мама хвалила.

Життя вдалося.

— А пам’ятаєш, синочку, як ти мені на ремонт зубів переказав одразу сто тисяч?