Чому знайдена біля могили дитина змусила жінку збліднути від жаху
— перелякано прошепотіла Наталя, повільно підводячись зі стільця й стрімко бліднучи на обличчі. «Що це, що ти таке приніс?» — тремтячим голосом запитала вона.
«Дитина, — глухо відповів він. — Знайшов її на цвинтарі, просто біля свіжої могили». Наталя лише приголомшено розтулила рота, але так і не змогла вимовити жодного слова. Вона дивилася на чоловіка так, ніби той остаточно збожеволів, і, можливо, саме так воно й виглядало збоку.
Степан поклав згорток на стіл якнайобережніше, наче то була найбільша у світі коштовність. Дитина всередині знову тихо захникала, дуже слабо й нестерпно жалібно. «Увімкни нормальне світло, треба уважно подивитися, що з ним», — наполегливо попросив Степан.
Наталя, ніби перебуваючи в глибокому гіпнотичному сні, слухняно дотягнулася до настінного вимикача. Під високою стелею спалахнула потужна лампа, заливши кухню яскравим світлом, і тоді вони змогли побачити всі деталі. На худенькому зап’ясті немовляти вільно бовталася пластикова бірка з написом, яку зазвичай надягають новонародженим у пологовому будинку.
Степан стільки разів бачив подібні речі в кіно й завжди вважав це лише безглуздою формальністю, але ось вона була цілком справжня. Наталя низько нахилилася над столом, щоб прочитати вицвілий від вологи рукописний текст. Її бліді губи заворушилися, беззвучно вимовляючи написані на пластику слова.
А потім вона відсахнулася від столу так різко, що з оглушливим гуркотом перекинула свій стілець. Обличчя жінки в одну мить стало білим, як лікарняна крейда. Руки судомно злетіли до рота, ніби вона щосили намагалася стримати виривний назовні несамовитий крик.
«Це абсолютно неможливо, — в жаху прошепотіла вона. — Степане, це просто фізично неможливо!». Чоловік недовірливо схопив бірку й швидко підніс її ближче до очей.
Там чітким почерком значилося:
