Чужі правила гри: історія про те, чому ніколи не можна недооцінювати тихих студенток

Люди стояли невеликими групами навколо довгого столу, заваленого їжею й напоями. Деякі гості вже вийшли на свіже повітря, щоб покурити й дочекатися ввімкнення світла. Головного винуватця урочистості серед цих розгублених людей я не виявив.

Я повернувся в коридор і продовжив свої пошуки в сусідніх приміщеннях. За банкетною залою була зачинена кімната, схожа на невелику вітальню. Я впевнено штовхнув двері плечем, і вони легко піддалися, впускаючи мене всередину.

Семенов сидів за масивним столом у розстебнутому піджаку й із червоним від випивки обличчям. Він лаявся крізь зуби й намагався набрати номер на телефоні, але мобільний зв’язок повністю зник. Поруч із ним стояв нервовий полковник Харитонов, крутячи в руках згаслу дорогу сигару.

Вони перебували в кабінеті зовсім самі, без своєї звичної охорони й почту. Я зайшов до кімнати й щільно зачинив за собою важкі дубові двері. Я чемно привітався з Ігорем і повідомив, що приніс йому особливий подарунок на ювілей.

Семенов повільно підвів очі й здивовано втупився в незваного нічного гостя. Він не знав мене в обличчя, але миттєво вловив у моєму голосі приховану загрозу. Дванадцять років роботи в поліції навчили його безпомилково відчувати наближення небезпеки.

Він поклав свій марний телефон на стіл і хрипко спитав, хто я такий. Я назвав своє повне ім’я й кримінальне прізвисько, додавши, що він напевно про мене чув. Харитонов, який стояв поруч, миттєво зблід, усвідомивши масштаб проблеми, що нависла над ними.

Семенов виявився людиною з міцнішими нервами, ніж його боягузливі підлеглі. Він не затремтів, не зблід і навіть не спробував покликати на допомогу охорону. Підполковник вальяжно відкинувся на спинку стільця й подивився на мене примруженими очима.

Він повільно вимовив моє прізвище й уточнив, чи не той я чоловік, який нещодавно звільнився. Я спокійно кивнув, підтверджуючи свою особу й статус колишнього ув’язненого. Семенов усміхнувся й нахабно заявив, що я вчиняю серйозний кримінальний злочин.

Він пригрозив викликати наряд поліції, щоб відправити мене назад за ґрати. Я мовчки дістав телефон, увімкнув відеозапис зізнання лейтенанта Косарева й поставив гаджет на стіл. З екрана Борзий чітко називав усі імена, дати, суми хабарів і корупційні схеми.

Семенов дивився цей запис, і його колишня впевненість стрімко танула на очах. Нахабна усмішка зникла, поступившись місцем справжньому, неконтрольованому тваринному страху. Коли перше відео закінчилося, я відразу ввімкнув докладні зізнання Рябова й Сомова.

Потім я відтворив аудіозаписи свідчень потерпілих дівчат, зокрема Лєни й Аліни. Після цього я показав їм детальні фотографії документів із флешки колишнього бухгалтера. Кожен новий файл лягав на стіл невидимим тягарем, роблячи становище Семенова абсолютно безнадійним.

Харитонов і далі стояв біля стіни в гробовому мовчанні, спостерігаючи за крахом свого світу. Коли на екрані з’явилися скриншоти листування про вечірки, він видав жалюгідний звук і опустився на стілець. Я вимкнув телефон і твердо подивився в очі зблідлому Семенову.

Я повідомив йому, що копії всіх цих матеріалів незабаром опиняться в столичного начальства. Ще одна надійна копія була в журналістки, готової опублікувати статтю вранці. Я підкреслив, що жодні дзвінки й зв’язки більше не зможуть його врятувати.

Попередивши, що його злочинна гра закінчена, я став чекати реакції підполковника. Семенов довго сидів нерухомо, а потім дуже повільно потягнувся рукою до внутрішньої кишені піджака. Я внутрішньо напружився, а Привид, який стояв за моєю спиною, зробив застережний крок уперед.

Однак корупціонер дістав не табельний пістолет, а звичайну металеву флягу з коньяком. Він зробив довгий ковток тремтячими руками й із гуркотом поставив ємність назад на стіл. Хрипким голосом він приречено спитав, чого саме я хочу від нього в цій ситуації.

Я зажадав розповісти всю правду на камеру, назвавши імена всіх співучасників і покровителів. Він мав перелічити тих, кому постачав беззахисних дівчат на ці закриті вечірки. Підполковник говорив цілих сорок п’ять хвилин, поки я ретельно записував кожне його слово.

Семенов назвав дванадцять прізвищ високопоставлених поліцейських, чиновників, бізнесменів і одного місцевого судді. Уся ця величезна корупційна мережа обплутала не лише маленьке місто, а й половину регіону. Ці люди були намертво пов’язані спільними брудними грошима, махінаціями й страшними злочинами…