Ціна незалежності: як один ранковий скандал поставив крапку в нерівному шлюбі

— Що? — Свекруха завмерла з печивом у руці. — Які речі? Ми до травневих планували залишитися. А там Дімочці відпустку дадуть. Може, в Туреччину?

— Ні, не в Туреччину. — Інга спробувала бульйон. Солі замало. — Ви зібрали речі, які розкидали по моїй вітальні? В’язання, журнали, таблетки ці ваші нескінченні.

— Ти як зі мною розмовляєш! — голос Ідоли верескнув. — Дімо, вона хамлять!

Діма прибіг миттєво, як дресирований пудель.

— Інго, ти знову починаєш. Ми ж домовилися. Ти жінка, ти…

Дзвінок у двері. Різкий, вимогливий, не кур’єрський «дзинь-дзинь», а такий, коли кнопку вдавлюють і тримають.

— Кого там принесло? — Діма напружився. — Ти на когось чекаєш?

— Я… — Інга вимкнула плиту. Борщ був готовий. Ідеально рубіновий, густий шедевр. — Я чекаю на справедливість, Дімо. Відчиняй.

— Сама відчини. Ти ближче, — буркнув він, але, побачивши її погляд, пішов у коридор.

Інга витерла руки рушником, зняла фартух, поправила блузку. Вистава починається.

З коридору долинули голоси:

— Ви до кого?