Дід сварив корову за те, що вона стоїть біля колодязя. Поки не побачив, що на дні

Павленко важко зітхнув і заходився монотонно перераховувати всі кола пекла, які належить пройти здобувачеві на шляху до заповітного документа. Він розписав складну багатоступеневу процедуру, що включає отримання попередніх дозволів, проведення додаткових вишукувань і фінальне ліцензування видобутку. На несміливе запитання про терміни оформлення чиновник байдуже кинув, що в кращому разі процес затягнеться на три-чотири довгі роки. Що стосується фінансового боку питання, то йшлося про сотні мільйонів гривень інвестиційних гарантій, які держава вимагала від потенційного розробника. Чиновник ясно дав зрозуміти, що система відсікає випадкових людей, не здатних довести свою фінансову спроможність банківськими виписками.

Єдиним виходом із патової ситуації, що склалася, було залучення великого корпоративного партнера з солідним досвідом роботи на нафтогазовому ринку. Василь Петрович вкотре усвідомив свою нікчемність перед обличчям державної машини і необхідність пошуку сильного союзника. Доля знову посміхнулася йому в скромному холі дешевого столичного готелю, де він зовсім випадково розговорився з журналістом Андрієм Миколайовичем Соколом. Репортер представляв популярне і скандальне видання «Правда життя», що спеціалізується на гучних журналістських розслідуваннях. Вислухавши неймовірну історію провінційного фермера, акула пера моментально відчула запах сенсації і запропонувала надати справі широкого розголосу.

Уже через тиждень на передовиці газети красувався розгромний матеріал під кричущим заголовком «Нафтові пірати: Як відбирають землю у простих людей». У статті детально і з іменами розписувалися методи роботи рейдерів із «Надроінвесту» і бездіяльність корумпованих чиновників на місцях. Ефект розірваної бомби не змусив себе довго чекати: статтю моментально розтиражували провідні інтернет-портали та новинні агрегатори. Фермер відразу став справжньою телезіркою, до нього вишикувалася черга з правозахисників, опозиційних політиків і незалежних блогерів. Найважливішим результатом публікації став дзвінок від Ігоря Володимировича Петренка — впливового депутата Верховної Ради і голови профільного комітету.

Парламентарій висловив свою гарячу підтримку простому селянинові і пообіцяв використати всі свої повноваження для відновлення справедливості. Депутат представляв потужну опозиційну фракцію, що давало йому змогу організувати безпрецедентні парламентські слухання за фактом рейдерського захоплення стратегічних ресурсів. Захід відбувся вже через місяць у переповненому залі Верховної Ради, де були присутні вершки політичної еліти та десятки телекамер. Василь Петрович помітно нервував, виступаючи з високої трибуни перед міністрами і депутатами, але його щира розповідь справила незабутнє враження на присутніх. Він без купюр повідав про дивацтва своєї корови, нічні вишукування, підпал сараю і цинічний тиск з боку криміналітету.

Фермер з надривом у голосі запитував, чому в правовій державі простий трудівник має з боєм захищати те, що належить йому за конституцією. Його гаряче підтримала частина депутатів, які таврували ганьбою корупційні схеми і вимагали жорсткого покарання для високопоставлених рейдерів. Представники провладних структур, навпаки, намагалися перевести стрілки, заявляючи, що надра є надбанням усієї нації і мають контролюватися державою. Депутат Петренко жорстко парував ці випади, нагадуючи про священне право приватної власності, яке ніхто не має права зневажати кирзовими чобітьми. За підсумками палких дискусій було ухвалено гучну резолюцію, що зобов’язує уряд втрутитися в конфлікт і захистити права фермера-першовідкривача.

Широкий суспільний резонанс зробив історію Коваленка притчею во язицех, а його ім’я стало символом нерівної боротьби народу з олігархатом. Кульмінацією скандалу стало запитання, поставлене одним зі сміливих журналістів особисто Президенту країни під час великої щорічної пресконференції. Глава держави підтвердив, що тримає ситуацію під особистим контролем, і публічно доручив Генеральному прокурору та профільному міністру розібратися в ситуації. Гарант конституції наголосив на необхідності пошуку розумного компромісу між законними правами власника і стратегічними інтересами держави. Чарівне слово Президента моментально остудило запал регіональних чиновників, які немов за помахом чарівної палички припинили терор щодо фермера.

Губернатор Полтавської області особисто зателефонув Василю Петровичу, розсипаючись у вибаченнях за перегини на місцях і обіцяючи всебічну підтримку. Дільничний Ворон зник з радарів, а пожежні та санітарні інспектори забули дорогу в село Березівка як страшний сон. Бандити з «Надроінвесту» також залягли на дно, усвідомивши, що об’єкт їхнього жадання виявився занадто токсичним для силового захоплення. Однак наївний селянин прекрасно розумів, що ця тиша є лише тимчасовим перемир’ям перед початком великої підкилимної гри. І дійсно, всього через місяць після президентського окрику у двір Коваленка завітала представницька делегація від державного гіганта «Укрнафта».

Випещені топменеджери під проводом Олександра Сергійовича Мельника випромінювали впевненість і відразу запропонували фермеру укласти партнерську угоду. Суть їхньої щедрої пропозиції зводилася до того, що корпорація бере на себе всі фінансові ризики, буріння і будівництво інфраструктури. Натомість державний монополіст великодушно погоджувався віддавати законному власнику землі цілих двадцять відсотків від чистого прибутку проєкту. Мельник високомірно аргументував таку скромну частку гігантськими мільярдними інвестиціями, які будуть потрібні для запуску родовища з нуля. Порадившись зі своїм надійним консультантом, геологом Вовком, фермер ввічливо, але твердо відхилив цю грабіжницьку пропозицію…