Дивна знахідка біля пам’ятника: хто зателефонував вагітній нареченій у день прощання

Жінка важко зітхнула і махнула рукою: — Якась зовсім безглузда, жахлива випадковість сталася.

Він уже повернувся у своє місто, приїхав додому, вийшов з машини, і на нього напали якісь вуличні відморозки. Їх було троє, кажуть, хотіли просто пограбувати. Я чула, що злочинців уже спіймали, але від цього ж не легше — людини більше немає.

Оксана сиділа, низько схиливши голову, не в силах вимовити ні слова. У думках була дзвінка порожнеча, тільки нестерпно боліло десь у грудях. Нарешті вона знайшла в собі сили підняти очі на співрозмовницю.

— Ви знаєте, де саме він похований? — запитала вона. — Так, я їздила на похорон від нашого колективу, зараз я тобі все детально розповім і навіть намалюю схему, як знайти могилу.

— Ти до його родичів збираєшся зайти? — запитала бухгалтер. Оксана заперечно хитнула головою: — Не знаю, напевно, ні, навіщо я їм тепер потрібна?

Жінка знову співчутливо зітхнула, взяла аркуш паперу і почала малювати маршрут. Через деякий час Оксана повільно брела алеями міського кладовища під дощем, що накрапав. Вона страшно втомилася з дороги, але з упертістю рухалася туди, де на неї чекав Тарас.

Вона була абсолютно впевнена, що він на неї чекає, що їм необхідно поговорити і попрощатися. Їй потрібно було попросити у нього вибачення, адже це через неї він поїхав готувати родичів, наражаючи себе на небезпеку. Вона думала тільки про свій душевний комфорт, хотіла захистити себе від негативу, а вийшло непоправне.

Дощ посилився, і Оксана відчула, як тіло починає бити дрібне тремтіння. Швидше за все, після такої прогулянки вона захворіє, але думка про застуду зараз зовсім її не хвилювала. Нарешті попереду вона побачила те, що так довго шукала.

Як і описувала колега з бухгалтерії, переплутати це місце було неможливо. По-перше, могила була зовсім свіжа і потопала в живих квітах. А по-друге, поруч височів старовинний сімейний склеп — напевно, саме так називалася ця похмура кам’яна споруда.

Судячи з усього, тут колись ховали далеких предків родини Тараса, але це було дуже давно. Зараз такими похованнями ніхто не займався, але за станом склепу стежили, щоб він не зруйнувався від часу. На великому дерев’яному хресті висіла фотографія її коханого Тараса.

— Здрастуй, рідний мій, ось ми і зустрілися, — прошепотіла Оксана, безсило падаючи на коліна перед могилою, і заридала. Вона не знала, скільки часу провела в сльозах, втративши лік хвилинам.

Отямилася вона від того, що зовсім знесилилася, а її колотило від пронизливого холоду. До того ж раптово прокинувся сильний голод, хоча вона не думала, що в такому стані зможе думати про їжу. — Потрібно їхати, шукати який-небудь готель, — пробурмотіла вона….