Ефект бумеранга: ідеальна відповідь чоловікові, який вирішив поділити майно за спиною дружини
«Отримує сущі копійки». «Ти порахував, скільки йде на її нескінченні аналізи й на ці процедури?» «Усі ці спроби не варті таких зусиль і грошей, бо не дають жодного результату».
«Я тобі від самого початку казала, щоб ти не одружувався з нею». «Гарна — то й що, зовнішність не нагодує». «Зате тепер ти в боргах по вуха, а вона й далі активно вдає з себе хвору, теж мені, акторка!»
Марина інстинктивно заплющила очі, намагаючись відгородитися від цього слова. «Хвора» — воно зависло в повітрі, густе й отруйне, проникаючи в самісіньке нутро. Сім років їхнього життя були віддані цій боротьбі.
Боротьбі з безпліддям, яке стало їхнім спільним болем, їхньою тихою, виснажливою битвою за диво. Незліченні походи до лікарів, виснажливі гормональні терапії, дві невдалі спроби ЕКЗ, що залишили по собі лише порожнечу. Сергій завжди був поруч, міцно тримав її за руку в кабінетах лікарів і шепотів, що все вийде.
І тепер уся їхня спільна боротьба, її сльози, її відчай — усе це в одну мить перетворилося для свекрухи й, можливо, для самого Сергія на якусь гру чи навіть тортури. «Мамо, це не її провина», — сказав Сергій, але це прозвучало як виправдання, а не як спроба захистити кохану жінку. Фраза здавалася давно вивченою напам’ять.
Найімовірніше, він повторював її вже багато разів, але сам не вірив у те, що це правда. «А чия ж тоді?» — голос Тамари Іванівни став значно жорсткішим і розлюченішим. «Я тобі знайшла нормальну дружину, Ірину пам’ятаєш?»
«Донька мого начальника». «У неї вже двоє дітей, у всіх чоловіків з її оточення голова йде обертом від такої красуні». «Тебе б вона точно на руках носила».
«І житло в неї своє: батьки нещодавно трикімнатну квартиру купили в центрі». «А що в тебе: хвора дружина й іпотека до сивого волосся». «Ти думаєш, я не знаю, що ви минулого місяця прострочили платіж?»
«Так от, розчарую: банк дзвонив мені як поручительці». «Я в курсі всього, що у вас відбувається». У грудях у Марини все обірвалося.
Вона чекала, що Сергій вибухне, заступиться за неї, скаже, що любить і що вони вдвох упораються з усіма труднощами. Але натомість запала тиша, яка була страшнішою за будь-які слова. Він мовчав, слухав і обмірковував її слова.
І в цьому мовчанні вже була згода. «Я більше не можу, мамо», — його голос зірвався. «Я в цілковитому глухому куті».
«Бувають ночі, коли я дивлюся в стелю і розумію: ти мала рацію від самого початку». Сергій ковтнув клубок у горлі. «Якби вона могла стати іншою, або якби в нас хоч раз вийшло завести дитину, усе було б інакше».
«Діти точно змінили б наше життя на краще». «Я б із радістю гарував цілодобово, аби тільки знати, заради чого все це, але зараз я ні в чому не впевнений». «Замість щасливої дружини й дітлахів я дивлюся, як хлопці з роботи будинки зводять, на дачі до сімей їздять, якесь майбутнє планують»…
