Кредит довіри: чому купівля машини поставила крапку у стосунках подружжя

— Ти пошкодуєш, Маргарито. Ти залишишся одна. Кому ти будеш потрібна, черства сухарка? Він знайде іншу, м’яку, добру. А ти згниєш тут зі своїм котом.

— Не сумніваюся, — усміхнулася Рита. — Обов’язково знайде. І хай вона його годує. А у вас, Тамара Захарівно, здається, двокімнатна? Оце прекрасно. Сину буде де переночувати. Ви ж казали, сім’я має допомагати. Ось і допоможіть. Годуйте його, заправляйте його ластівку. Інвестуйте.

Олег усе ще сидів.

— Рит, ну гаразд, переборщив. Давай я її здам назад.

— Не вийде, — сказала Рита. — Як аудитор кажу: ти виїхав із салону, вона вже втратила 20% вартості. Плюс страховки, які не повернуть повністю. Плюс відсотки банку. Якщо ти її зараз продаш, ти лишишся без машини, але з боргом у півмільйона. Це твоя яма, Олеже, не моя.

Вона взяла зі столу ключі від машини і кинула їх йому.

— Ловись і валі.

Збори зайняли десять хвилин. Тамара Захарівна намагалася влаштувати сцену, кричала про совість, про жіночу долю, навіть спробувала розбити вазу в коридорі. Але Рита спокійно сказала:

— Розіб’єте — викличу поліцію. Пошкодження майна, у мене камери в під’їзді.

Олег ішов мовчки. Він був схожий на побиту собаку, яку вигнали з теплої підстилки на мороз. Тягнув спортивну сумку з речами, а в руці стискав ключі від своєї мрії. Тепер ця мрія важила не 4 мільйони, а три тонни проблем.

Коли двері за ними зачинилися, Рита двічі повернула замок. Клац, клац. Звук був найсолодшим, що вона чула за останні роки…