Мати зреклася мене тієї ночі, коли моя донька потрапила до лікарні. Сюрприз, який чекав на її улюблену сім’ю на ювілеї
Мати ступила до мене ближче. У її очах була суміш гніву й ще якоїсь емоції, схожої на страх. «Не сміши мене, ти знаєш, скільки я для тебе зробила, я оплачувала все твоє навчання в медучилищі».
Я подивилася їй просто в очі й чітко вимовила: «То були гроші зі спадку батька, чи не так?» Вираз обличчя матері на секунду застиг: «Про що ти говориш?» І в цей момент Поліна тихо застогнала.
Ми всі кинулися до її ліжка. Поліна повільно намагалася розплющити очі, моє серце шалено закалатало. «Донечко, ти в порядку?»
Очі Поліни розплющилися. Спершу погляд був розфокусований, але поступово вона, здається, впізнала моє обличчя. «Мамо… рідна моя», — пролунав слабкий, ледь чутний голос.
Сльози хлинули з моїх очей: «Поліночко, це мама, все добре, я тут». Мати ступила вперед: «Поленько, слава богу, це бабуся!» У ту мить, коли Поліна побачила бабусю, її тіло напружилося.
Ця реакція була однозначною: це був страх. Поліна заплакала: «Мамо, мені страшно, я боюся бабусю!» Я міцно обійняла доньку: «Все добре, моя хороша, мама тут, ніхто тебе не скривдить».
Сергій став між ліжком і моєю матір’ю. «Будь ласка, ідіть, просто зараз!» Рита закричала: «Зачекайте, а як же мій ювілей?»
І тут Поліна, тремтячи всім тілом, прошепотіла: «Мамо, я не сама впала зі сходів». Повітря в палаті ніби замерзло. «Що?» — перепитала я, вдивляючись в обличчя доньки.
Поліна, схлипуючи, продовжила: «Бабуся… бабуся мене штовхнула!» Кров відлила від облич моєї матері й сестри. Мати рвонулася до ліжка: «Поленько, дитино, що ти таке кажеш, ти вдарилася, у тебе в голівці все переплуталося?»
Вона простягнула руку, щоб погладити Поліну по щоці, але донька з жахом відсахнулася, забившись до мене під бік. Сергій рішуче став між матір’ю й ліжком, загороджуючи Поліну: «Не підходьте до неї!» «Ти ще хто такий, щоб мені вказувати?» — зірвалася мати, дивлячись на Сергія з ненавистю.
«Це ти її налаштував, ти її проти рідної сім’ї налаштовуєш! А ти, Машо…» — вона перевела погляд на мене. «Завжди була інтриганкою, батька проти мене налаштовувала, тепер і доньку налаштовуєш, хочеш нас посварити й квартирою заволодіти?»
Її слова були настільки жахливі й брехливі, що я на мить втратила дар мови. Вона звинувачувала мене в тому, що робила сама. Сергій ступив уперед: «Що ти щойно сказала, Поліно?»
Донька, не перестаючи тремтіти, говорила далі. «Бабуся штовхнула мене зі сходів, вона сказала, щоб я видалила фотографії, а я не стала. У мене в голові все попливло».
«Фотографії? Які фотографії?» — мати поспішно заторохтіла. «Дитина вдарилася головою, вона марить, ви що, не розумієте?»
Рита панічно підхопила: «Точно, це дитяче марення, галюцинації». Але Поліна, плачучи, продовжувала: «Я сфотографувала на свій планшет, як бабуся і тітка Рита крадуть у мами гроші». Я втратила дар мови від шоку.
Крадуть гроші? Фотографії? Про що вона говорить?
Але очі Поліни були серйозні. Вона не виглядала так, ніби бреше чи марить. Сергій розвернувся й вийшов із палати: «Я викликаю охорону і поліцію!»
Мати закричала йому вслід: «Стійте, ця дитина все бреше!» Я сказала крижаним голосом, не дивлячись на неї: «Забирайтеся, геть звідси!» Сергій повернувся з двома охоронцями.
Мати й сестра відчайдушно опиралися, кричали, що це непорозуміння, але чоловіки безжально вивели їх із палати. Уже в коридорі Рита волала: «Ювілей, мій ювілей!» А мати кричала: «Машо, ти про це ще пошкодуєш!»
Двері зачинилися, і в палаті нарешті запанувала тиша. Я, тремтячи, обіймала доньку: «Пробач мені, пробач, Поліночко. Матуся не змогла тебе захистити».
Поліна плакала в мене на грудях: «Мам, мені більше не доведеться їздити до бабусі?» «Ніколи!» — відповіла я, теж плачучи, — «Я обіцяю». Сергій обійняв нас обох: «Тепер усе буде добре, я вас захищу»…
