Менеджери банку насміхалися зі скромного підлітка. Сюрприз, який чекав на них після перевірки його паспорта
На мить Едуард завмер, просто невірливо втупившись у сяйливий монітор. Він виглядав так, ніби побачив перед собою щось цілком паранормальне й неможливе. «Едуарде Вікторовичу», — покликала Людмила, одразу помітивши різку зміну в поведінці боса.
«Що сталося, цей рахунок справді існує в нашій базі?» Едуард не зміг відповісти на ці прямі запитання тієї ж секунди. Він судомно клацнув на іншу вкладку, а потім одразу ще на одну.
Директор ніби перевіряв, чи немає якоїсь глобальної помилки в банківській програмі. Його дихання стало помітно частішим і збивчастим у цю напружену хвилину. Руки доглянутого чоловіка почали ледь тремтіти над робочою клавіатурою.
«Едуарде Вікторовичу», — підійшла ближче вкрай заінтригована ситуацією Арина. «Що там насправді сталося з цим старим рахунком?» Коли керівник нарешті заговорив, його голос виявився хрипким і майже нечутним.
«Рахунок…» — з величезними труднощами вичавив він із себе єдине слово. «Едуарде Вікторовичу, він і досі активний, і там справді є гроші?» — перепитала Людмила. Едуард нервово ковтнув клубок у горлі, не відриваючи засклянілого погляду від екрана.
Здавалося, вся величезна зала завмерла, уважно спостерігаючи за цим кульмінаційним моментом. Навіть випадкові нудьгуючі клієнти в черзі звернули пильну увагу на те, що відбувалося. Данило несміливо, але рішуче ступив уперед до масивного столу керівника.
Його серце билося так сильно, що пульсація гулко віддавалася просто у скронях. «Скільки там?» — вимогливо й з надією спитав схвильований хлопчик. «Будь ласка, скажіть, скільки мама змогла накопичити за всі ці роки?»
Едуард розгублено подивився на хлопчика, потім на екран, а тоді знову на дитину. Його недавня пихата зверхність повністю й безповоротно зникла без сліду. Її змінило щось схоже на дивну суміш найглибшого шоку й цілковитої недовіри.
«Там…» — промимрив він, але голос зрадницьки зірвався на півслові. Директор відкашлявся, прочистив пересохле горло й спробував вимовити фразу знову. «Там лежить дуже багато грошей», — нарешті вичавив він із себе правду.
«Скільки саме?» — наполягав Данило, відчуваючи сльози радісної надії, що підступали. Едуард поспішно розвернув монітор так, щоб ніхто більше не міг бачити цифр. Але було вже запізно намагатися приховати цю конфіденційну інформацію від колективу.
Людмила, що стояла найближче до столу, встигла добре розгледіти підсумкову суму. Вона квапливо притиснула руку до рота, з усіх сил стримуючи крик щирого подиву. Хлопчик, якого ще недавно так жорстоко принижували й висміювали, виявився власником великого статку….
