«Не пийте цю каву»: дивне попередження в аеропорту розкрило справжні плани чоловіка.

— голос матері був бадьорим і радісним.

— Мам, я повертаюся додому. Сьогодні пізно вночі буду в столиці. Як там Сашко?

— Та все добре. Спить уже давно. Втомився за день. А що сталося, Катю?

— Потім усе поясню детально. Головне зараз — нікому його не віддавай без мене. Нікому, чуєш? Навіть якщо Денис сам приїде за ним.

— Катю, люба, ти мене лякаєш.

— Мамо, просто обіцяй мені. Будь ласка, це дуже важливо.

— Обіцяю, донечко. Звісно, обіцяю.

Катерина поклала слухавку. Знову вимкнула телефон повністю. П’ять годин до вильоту. Вона купила собі каву. Справжню, безпечну, з автомата. І сіла чекати, дивлячись у вікно на вогні злітної смуги.

Літак приземлився в столиці о пів на третю ночі. Катерина пройшла паспортний контроль. Забрала валізу з ленти. Ту саму, яку Денис так старанно збирав сам. Викликала таксі через додаток. Доїхала до будинку матері за 40 хвилин порожніми нічними вулицями.

Ганна Павлівна відкрила двері відразу. Не спала, чекала. Обійняла доньку міцно, провела на кухню, поставила чайник.

— Розповідай, що сталося, — сказала вона тихо, сідаючи навпроти. — Ти вся бліда.

Катерина дістала телефон, показала фотографії. Блістер із феназепамом, листування з Ларисою, яке встигла заскринити в аеропорту Анталії, коли вмикала телефон ненадовго. Ганна Павлівна читала, і обличчя її кам’яніло з кожним рядком.

— Господи, Катрусю… Він хотів тебе отруїти?

— Не отруїти, мам. Зробити неадекватною, загальмованою.

— Напевно зняти на відео?

— Потім використати проти мене, в суді, на роботі, де завгодно.

— Але навіщо? Навіщо йому це?

— Я думала про це всю дорогу. Денис боїться розлучення, мам. Боїться, що я подам перша. Що заберу Сашка, що суд стане на мій бік. А так зазвичай і буває: дитина залишається з матір’ю, якщо немає вагомих причин інакше. Плюс аліменти, поділ майна, квартира. Усе це йому невигідно. І він вирішив створити ці вагомі причини.

— Саме так, — Катерина кивнула. — Якщо є відео, де я поводжуся дивно, не міркую, не контролюю себе, це можна представити як доказ неадекватності. Ударити по моїй роботі, по репутації. Я заступник директора, мам. Скандал такого роду мене знищить професійно.

— Але ж це підробка, брехня, яку складно спростувати постфактум.

— Відео є, свідки можуть бути, аналізи вже не зробиш через тиждень. Сумнів у компетентності матері в спорі про опіку — це серйозний козир.

Ганна Павлівна помовчала, потім запитала:

— А ця Лариса? Хто вона?

— Коханка, швидше за все. Молода, 25 років, працює з ним в одному відділі. Підбурює його, квапить. Хоче, щоб я зникла з його життя швидше.

— Тварюка, — тихо сказала мати, і Катерина вперше за багато років почула від неї це слово.

Вони замовкли. За вікном світало, небо з чорного ставало сірим, потім блідо-блакитним.

— Що ти будеш робити? — запитала Ганна Павлівна.

— Завтра зранку до адвоката. Потім у поліцію. Потім розбиратися з його роботою.

— До адвоката? У тебе є хтось на прикметі?

— Ні, але я знайду. Зараз головне – зафіксувати все офіційно, щоб не він грав першим, а я.

Вранці о 9:00 Катерина зателефонувала в юридичну контору, яку знайшла через знайомих по роботі. Записалася на 11:00. Приїхала точно вчасно. Ірина Михайлівна Нестеренко виявилася жінкою років 45 з короткою стрижкою, в строгому брючному костюмі бежевого кольору. Вислухала історію Катерини, не перебиваючи.

— Покажіть фотографії, — попросила вона.

Катерина протягнула телефон. Адвокат уважно вивчила знімки блістера, листування, записи.

— Добре, що ви нічого не випили, — сказала Ірина Михайлівна. — Це спрощує ситуацію, але не скасовує серйозності того, що планувалося.

— Що мені робити?

Адвокат відклала ручку.

— По-перше, заява в поліцію за фактом можливого замаху на заподіяння шкоди здоров’ю. Навіть якщо ви не випили препарат, сам факт його наявності та умислу може стати предметом перевірки.

— Мене взагалі сприймуть серйозно?

— Зобов’язані. У вас є фотофіксація препарату, є листування, є свідок — цей прибиральник Артем. Його свідчення важливі. Треба буде знайти його, взяти контакти.

Катерина кивнула, записуючи.

— По-друге, — продовжила Нестеренко, — медичний огляд. Так, ви не пили препарат, але треба зафіксувати, що на момент звернення у вашій крові нічого немає. Це доведе, що ви були адекватні й тверезо оцінювали ситуацію.

— Зрозуміло. Що ще?

— По-третє, забезпечувальні заходи щодо дитини. Не позбавлення прав, не заборона на спілкування, просто фіксація порядку, щоб ваш чоловік не міг забрати сина без вашого відома. Це робиться в рамках попередніх заходів при сімейному спорі.

— Він може викрасти Сашка?

— Теоретично, так. Якщо він розуміє, що план провалився, може спробувати натиснути через дитину. Краще перестрахуватися.

Катерина кивнула. Думка про те, що Денис може забрати сина, лякала до тремтіння.

— І останнє, — Ірина Михайлівна підняла палець. — Свідчення прибиральника, який вас попередив. Його свідчення критично важливе. Потрібно знайти цю людину, взяти її контакти, попросити дати офіційні свідчення. Без нього ваша історія виглядає як ваше слово проти слова Дениса.

— Я знаю тільки ім’я. Артем Гущин. Працює прибиральником в аеропорту.

— Цього достатньо. Я дізнаюся через офіційний запит контактні дані співробітника аеропорту з таким ім’ям. Його свідчення можуть стати ключовим доказом, що Денис справді щось планував.

— А що з його роботою?