«Не виходь з дому»: яку правду дізналася жінка, увімкнувши запис звуку за дверима

— Просто втомилася, — відповіла вона, намагаючись, щоб голос звучав природно. — Багато роботи, не висипаюся.

— Може, тобі у відпустку час? — він накрив її руку своєю. — З’їздили б кудись, відпочили.

— Можливо, — вона обережно вивільнила руку, взяла склянку з водою. — Після здачі квартального звіту подумаю.

Після вечері вона сказала, що піде прийме ванну. Зачинилася у ванній кімнаті, увімкнула воду і дістала телефон. Написала Михайлу Петровичу: «Я вдома. Усе гаразд. Тримаюся». Відповідь прийшла миттєво: «Молодець! Завтра слідчий зателефонує, потрібно буде обговорити деталі. Кріпіться».

Аліна просиділа у ванні майже годину, поки вода не стала зовсім холодною. Потім вийшла, лягла в ліжко. Ігор уже був там, читав щось на планшеті. Він відклав його, обійняв її:

— На добраніч, кохана.

— На добраніч, — прошепотіла вона і відвернулася до стіни, згорнувшись у клубок.

Він заснув швидко. Аліна лежала і слухала його дихання. Поруч із нею спала людина, яка хотіла зруйнувати її життя. Яка три роки планувала, як забрати все, що в неї є. І вона повинна була вдавати, що нічого не знає.

Вранці вона прокинулася від дзвінка телефону. Ігор ще спав. Аліна тихенько вислизнула з ліжка, вийшла на кухню і відповіла. Дзвонив слідчий Костянтин Андрійович.

— Доброго ранку, Аліно Володимирівно. Не розбудив?

— Ні, я вже встала.

— Добре. У мене є новини. Ми вирахували спільника вашого чоловіка. Віктор Лебедєв, як і припускав ваш юрист. Встановили за ним спостереження. Вчора ввечері він зустрічався з кимось із податкової інспекції, ми зафіксували цю зустріч. Зараз перевіряємо, хто саме.

Аліна відчула, як усередині зароджується слабка надія.

— І що тепер?

— Тепер чекаємо понеділка. Щойно ваш чоловік прийде подавати документи, ми його затримаємо. Одночасно затримаємо Лебедєва і людину з податкової. Головне — зловити їх усіх на гарячому, з документами. Тоді справа буде залізною.

— Зрозуміло, — вона ковтнула. — Значить, мені потрібно ще три дні так жити.

— Я розумію, як вам важко. Але іншого виходу немає. Тримайтеся. Скоро все закінчиться.

Вона поклала слухавку й обперлася об підвіконня. За вікном розгорявся новий день. Субота. Потім неділя. А в понеділок вранці все вирішиться.

Вихідні були пеклом. Ігор запропонував з’їздити за місто, погуляти на природі. Аліна відмовилася, пославшись на погане самопочуття. Вони провели суботу вдома: він дивився футбол, вона робила вигляд, що читає книгу. Неділя теж минула в томливому очікуванні. Ігор кілька разів намагався дізнатися, що з нею сталося, чому вона така мовчазна. Аліна відповідала, що просто втомилася, що скоро мине. Він начебто повірив, хоча іноді вона ловила на собі його допитливий погляд.

У неділю ввечері, коли Ігор пішов у душ, Аліна тихенько пройшла до його кабінету. Вона ніколи раніше не лазила в його речах, вважала це неправильним. Але тепер усе змінилося. Вона відкрила шухляди столу, швидко перебираючи папери. Роздруківки якихось договорів, записи, начерки. У нижній шухляді знайшла папку. Відкрила, і серце обірвалося. Там лежали підроблені документи. Договори від імені її компанії, підписи, печатки — усе виглядало абсолютно справжнім. Документи показували фіктивні угоди на величезні суми. Якби податкова отримала це, у неї не було б шансів довести, що це підробка. Аліна сфотографувала кілька сторінок на телефон, акуратно поклала все назад і закрила шухляду. Руки тремтіли. Ось він, матеріальний доказ. Завтра вона передасть фотографії слідчому.

Ніч перед понеділком вона майже не спала. Лежала і дивилася в стелю, прокручуючи в голові завтрашній день. Ігор мав піти в податкову вранці, годин об одинадцятій. Слідчий обіцяв, що вони будуть готові.

Вранці Аліна встала як зазвичай, зібралася на роботу. Ігор теж піднявся, сказав, що в нього важлива зустріч, потрібно їхати в центр. Вона кивнула, намагаючись не видати хвилювання. Вони вийшли з квартири майже одночасно. На вулиці розійшлися: він пішов до своєї машини, вона — до зупинки. Аліна обернулася, подивилася йому вслід. Він ішов швидким кроком, упевнений, нічого не підозрюючи. Це був останній раз, коли вона бачила його на волі.

Аліна не поїхала в офіс. Вона сіла в таксі й попросила відвезти її до будівлі податкової інспекції. Михайло Петрович і слідчий Костянтин Андрійович домовилися, що вона чекатиме неподалік на випадок, якщо знадобиться її присутність для впізнання або дачі свідчень. Машина зупинилася за квартал від потрібної будівлі. Аліна вийшла, пройшла до невеликого кафе з панорамними вікнами, сіла за столик біля вікна. Звідси було видно головний вхід до податкової. Вона замовила каву, яку так і не змогла допити, і стала чекати.

Час тягнувся болісно. Кожна хвилина здавалася годиною. Аліна дивилася на вхід, боячись пропустити потрібний момент. У голові крутилися уривки думок: що, якщо щось піде не так? Що, якщо Ігор запідозрить пастку? Що, якщо він передумає?