Непроханий кортеж: свекруха виставила невістку на мороз, але за годину по дівчину приїхали три чорні авто

— Максимко, синку, мене заарештували, приїжджай швидше! — Вона ридала в трубку, голос зривався від відчаю. — Це все твоя дружина підлаштувала! Відьма проклята! Найміть кращого адвоката, я не винна!

— Мамо, що сталося? За що заарештували? — Максим з’їхав на узбіччя, не вірячи почутому.

— Кажуть, що я якусь дівчинку вбила 8 років тому. Це брехня, підстава! Оксанка все підлаштувала, помститися вирішила!

— Яку дівчинку? Про що ти говориш?

— Не знаю. Якусь Машу в дитячому садку. Але я не винна. Сама замкнулася в підвалі, а мене звинувачують.

Максим кинув фуру на стоянці і помчав додому. По дорозі дзвонив Оксані, але телефон був недоступний. Дзвонив дільничному Петренку, але той відповідав односкладово. Мовляв, розбирайтеся з прокуратурою.

У квартирі на нього чекали співробітники Слідчого комітету. Вони проводили обшук, перевертали все догори дном.

— Де ваша дружина?

— У лікарні. А що тут відбувається? За що ви матір заарештували?

— За підозрою у вбивстві. Ваша дружина — потерпіла в іншому епізоді. — Слідчий показав ордер на обшук. — Шукаємо речові докази.

Максим не розумів ні слова. Яке вбивство? Яка потерпіла? Мати все життя працювала з дітьми, була суворою, але не жорстокою. А Оксана що, теж постраждала? Від кого?

Обшук тривав до вечора. Перерили кожен куток, кожну щілину. І нарешті, знайшли те, що шукали. За батареєю в кімнаті Тамари Іванівни виявилася схованка. Стара коробка з-під взуття. У коробці лежали документи, фотографії і товстий зошит у клейончатій обкладинці. Щоденник.

Слідчий надів рукавички і обережно відкрив його.

— Січень 2016 року, — прочитав він уголос. — «Маленька паскуда Маша Волкова знову не хотіла спати в тиху годину. Довелося провчити. Нехай у підвалі подумає про поведінку. Замкнула о 13:45».

Максим зблід.

— Це що таке?

— Щоденник вашої матері. Продовжую читати. «Забула про неї, згадала тільки, коли Сергійко Іванов обпісявся, і довелося йти за шваброю. Подивилася на годинник — уже п’ята вечора. Побігла в підвал, а дівчисько лежить синє, не дихає».

— Цього не може бути… — Максим опустився на стілець, ноги не тримали. — Мама не могла. Вона любить дітей.

— Далі цікавіше, — продовжував слідчий. — «Довелося зображати, що знайшла її випадково. Добре, що камера в підвалі не працювала. Сказала завідувачці, що дівчинка сама туди забрела. Усі повірили. Хто запідозрить нянечку?»

Уся правда обрушилася на Максима разом. Мати, яку він обожнював, виявилася вбивцею. А дружину, яку не захищав від материнських нападок, сьогодні ледь не спіткала та ж доля.

У лікарні лікарі боролися за кожен міліметр живої тканини на пальцях Оксани. На лівий мізинець надії не було. Некроз зайшов занадто далеко.

— Доведеться ампутувати, — сказав хірург. — Інакше почнеться зараження.

Оксана лежала під наркозом, не знаючи, що в її житті все змінилося назавжди. Свекруха-мучителька виявилася дітовбивцею. Чоловік нарешті дізнався правду про свою «святу» матір. А вона сама втратила палець. Ціна за те, що насмілилася не попрасувати блузку…