Незвані гості прийшли вимагати чуже. Їхня впевненість випарувалася, коли господар мовчки запер за ними двері

— Підпалимо будинок. Нехай розуміє, що йому нікуди повертатися. Нехай бігає лісами, — холодно наказав Череп.

Вони потягнулися до каністр, але в ту ж мить із темряви лісу зі свистом вилетів камінь розміром з кулак і розбив фару на їхній машині. Скло розсипалося з дзвоном, і всі голови різко повернулися до хащі.

— Там він! Взяти! Живим! — загорлав Череп, і вони, забувши про будинок, рвонули в ліс.

Це була їхня помилка. У лісі чисельна перевага тане, якщо ти не бачиш ціль, а противник розчинений у тіні. Михайло бачив їх краще, ніж вони себе.

Він заздалегідь підготував сюрпризи: міцні розтяжки на рівні колін, які били зігнутими гілками з силою удару. Ями, прикриті лапником і листям. Сухі гілки, прив’язані так, щоб створювати хибні шуми й відводити увагу.

Перший найманець зачепив розтяжку, гілка хльоснула його і збила з ніг. Він скрикнув і видав інших. Відразу почалася метушня, світло ліхтарів замиготіло по стовбурах.

— Тихіше! У ланцюг! Прочісуємо! — командував Череп, але голос уже не звучав так впевнено.

Вони йшли повільно, крок за кроком, світили попереду. Михайло переміщався безшумно знайомими стежками, обходив їх флангом. Він виринув за спиною крайнього — короткий захват, і той осів без звуку.

Михайло швидко зняв зброю і зник. Потім відволік другого: кинув камінь убік, найманець смикнувся, і тут же отримав різкий підсік під коліно, втративши опору. Ще один упав. Ще один «мінус».

Страх почав проникати в міських. Вони зрозуміли, що це не переляканий сільський мужик — це людина, для якої ніч і ліс не вороги, а дім. І кожен їхній крок тут може стати останнім.

— Відходимо! До машин! — скомандував Череп уже іншим тоном. — Назад!

Але біля машин на них чекав наступний удар. Поки вони блудали між деревами, Михайло зробив широке коло і повернувся до дороги. Він пробив радіатори обох машин, і охолоджувальна рідина тонкою цівкою йшла на землю.

Коли бандити вивалилися з лісу, захекані й злі, Михайло вийшов їм назустріч. Місяць підсвічував його фігуру, а в руках у нього була тільки міцна дубова палиця. Від нього віяло спокійною, розважливою загрозою.

— Заблукали, хлопчики?