Пологи у підворітті: яка страшна правда розкрилася після випадкової зустрічі під мостом

— Часто, — Галина кивнула. — Це була найдивніша ніч у моєму житті. Я жила під мостом, вважала, що життя скінчилося. Що я нікому не потрібна. А потім з’явилися ви. І все змінилося за кілька годин.

— Для мене теж. Я тікала, не знаючи куди. Народжувала в страху й самотності. Думала, що помру там, під мостом. А ви врятували мене. Врятували нас обох.

— Ми врятували одна одну. — Галина посміхнулася. — Ти дала мені мету. Сенс. Я зрозуміла, хто я така. Я зрозуміла, що ще можу бути корисною. Що моє життя не закінчилося. Що я можу допомагати людям. Мої знання, мій досвід — вони все ще потрібні.

Вікторія взяла її за руку.

— Ви для мене більше, ніж няня. Ви друг. Людина, якій я довіряю беззастережно. Єдина людина, крім батька, яка не зрадила мене.

Галина стиснула її пальці. Слова подяки завжди бентежили її, але зараз вона відчувала тепло. Справжнє, щире.

Минуло пів року. Компанія Астаф’єва стабілізувалася під управлінням Вікторії. Гроші поверталися, бізнес ріс. Вікторія повернулася до повноцінного життя. Працювала, ростила сина, будувала плани. Заміж більше не виходила, не хотіла ризикувати. Артем був її головним пріоритетом.

Хлопчика хрестили в невеликій церкві тихим вересневим днем. Вікторія попросила Галину стати хрещеною матір’ю.

— Ви дали йому життя тієї ночі, — сказала вона твердо. — Хто, як не ви, має бути його хрещеною?

Церемонія була скромною. Носов став хрещеним батьком. Священник занурив Артема в купіль, хлопчик заплакав, потім заспокоївся на руках у Галини. Вона тримала його, відчуваючи неймовірну відповідальність і одночасно щастя. Після хрестин їхні стосунки з Вікторією стали ще ближчими. Вони були не просто роботодавцем і нянею, вони були сім’єю. Артем ріс здоровим, життєрадісним дитиною. Не знав про трагедію, що передувала його народженню. Не знав, що його батько сидить у в’язниці за вбивство діда. Вікторія вирішила: він дізнається правду, коли виросте. Коли зможе зрозуміти й осмислити.

Галина була поруч щодня. Годувала його, укладала спати, вчила першим словам. Хлопчик називав її «баба Галя» і тягнувся до неї з тією ж любов’ю, що й до матері. Вікторія не ревнувала, раділа, що у сина є ще одна близька людина.

Суд над Іллею Романовим і Костянтином Метельським пройшов через три місяці після арешту. Засідання тривали два тижні. Прокурор представляв докази методично, крок за кроком вибудовуючи картину злочину. Телефонні роздруківки показували зв’язок між Романовим і Метельським. Фінансові документи підтверджували перекази грошей. Свідки описували їхню зустріч у кафе. Камери спостереження зафіксували машину Метельського поруч з будинком Астаф’єва в ніч убивства. Експертиза встановила, що знайдена монтировка – знаряддя злочину.

Метельський визнав провину повністю. Підтвердив усі деталі на суді. Розповів про зустріч з Романовим, про домовленість, про те, як проник у будинок і вбив Астаф’єва. Його свідчення були чіткими, послідовними, не суперечили жодному доказу.

Ілля продовжував заперечувати. Стверджував, що ніколи не давав вказівок вбивати тестя, що дзвінки Метельському були з інших питань, що гроші переказував за нібито надані послуги. Але його версія розсипалася під натиском доказів. Адвокати намагалися оскаржувати свідчення Метельського, називали їх недостовірними. Прокурор парирував кожен довід..

Галина була присутня на кількох засіданнях як свідок. Давала свідчення про ту ніч під мостом, про стан Вікторії, про її слова про погрози чоловіка. Суд уважно вислухав її. Ілля дивився на неї з холодним презирством, але Галина не відводила погляд. Вона не боялася його більше.

Вирок оголосили в п’ятницю, наприкінці жовтня. Зал суду був повний журналістів, колег Астаф’єва, просто цікавих. Суддя зачитала вирок рівним, безпристрасним голосом.

Костянтин Метельський визнаний винним у вбивстві за наймом. Засуджується до 18 років позбавлення волі в колонії суворого режиму. Метельський прийняв вирок спокійно. Кивнув, опустив голову. Він знав, що отримає термін. Сподівався тільки на пом’якшення за співпрацю зі слідством.

Ілля Романов визнаний винним в організації вбивства, шахрайстві в особливо великому розмірі, підробці документів. Засуджується до 25 років позбавлення волі в колонії суворого режиму. Ілля зблід. Його адвокати переглянулися. Вони очікували суворого вироку, але сподівалися на менший термін.

Романова вивели. Він ішов, не озираючись. Людина, яка хотіла контролювати мільйони, тепер втратила контроль над власним життям.

Вікторія видихнула.

— Дякую, — сказала вона тихо адвокату. — За все, що ви зробили.

— Не мені, — Носов повторив слова, сказані місяці тому. — Галині Федорівні.

Без неї нічого б не було. Вікторія розуміла. Кошмар закінчився. Ілля отримав по заслугах. За батька помстилися. Вона вільна. По-справжньому вільна…