Пологи у підворітті: яка страшна правда розкрилася після випадкової зустрічі під мостом

— Тато… Вони вбили тата.

Галина обняла її, відчуваючи, як та тремтить усім тілом. Дитина заплакала в ліжечку, наче відчувши горе матері.

— Це Ілля, — шепотіла Вікторія. — Це він. Я знаю. Це він.

Через пів години приїхав Носов. Обличчя його було похмурим.

— Ви бачили новини?

— Так, — Вікторія витерла сльози. — Мій батько. Його вбили.

— Поліція вже працює. Лукіна дзвонила, слідча група на місці. Проводять експертизу, опитують свідків.

— Це Ілля, — повторила Вікторія. — Він погрожував. Я розповідала вам. Він говорив, що тато не вічний, що всяке може трапитися. Це була не абстрактна погроза. Це був план.

Носов взяв її за руку.

— Вікторіє, слухайте мене. У нас немає поспішних висновків. Так, підозри є. Але потрібні докази. Поліція буде розбиратися. А ви зараз повинні думати про себе й про дитину.

— Як я можу думати про себе, коли мого батька вбили?

— Саме тому. Якщо ваші підозри вірні, ви теж у небезпеці. Ілля знає, що ви втекли, що подали на розлучення. Він розуміє, що ви можете дати свідчення проти нього. Ви – свідок його махінацій.

Вікторія злякано подивилася на адвоката.

— Ви думаєте, він спробує?..

— Я думаю, потрібно бути обережною. Дуже обережною.

Галина слухала мовчки. Картина складалася страшна. Чоловік-убивця, що полює на дружину. Новонароджена дитина, що стала заручником ситуації. І вона, Галина, випадковий свідок, втягнутий у чужу драму.

Опівдні зателефонувала Лукіна.

— Дмитре Олексійовичу, мені потрібно зустрітися з вашою клієнткою. Терміново.

— Що сталося?

— Смерть Артема Астаф’єва. Ми ведемо розслідування. Вікторія Романова потрібна для дачі свідчень.

— Вона дасть свідчення. Приїжджайте до клініки.

— Добре. Буду через годину.

Лукіна відключилася.

— Готові?

— Так. Я розповім усе. Про погрози, про документи, про все.

Через годину Лукіна приїхала. Цього разу з нею був чоловік у цивільному, років п’ятдесяти, з жорстким обличчям. Вікторія вийшла в хол. Чоловік представився:

— Майор Кречетов. Веду справу про вбивство Артема Астаф’єва.

Вікторія зблідла, але трималася. Кречетов сів, увімкнув диктофон.

— Розповідайте все, що знаєте про вашого батька. Про його справи. Про конфлікт з чоловіком.

Вікторія говорила більше години. Детально, з усіма подробицями. Про бізнес батька, про махінації Іллі, про погрози. Кречетов слухав, не перебиваючи. Коли вона закінчила, він вимкнув диктофон.

— У вас є докази погроз?

— Тільки мої слова. Ілля не писав погрози в повідомленнях. Говорив особисто.

— Зрозуміло. А документи? Ті, що ви сфотографували?

— Ось, — Вікторія показала телефон.

Кречетов переглянув фотографії, кивнув.

— Нам знову знадобиться ваш телефон. Для більш глибокої експертизи в рамках справи про вбивство. Заберіть. Також нам потрібно перевірити алібі вашого чоловіка. Де він був у ніч вбивства?

— Не знаю. Я не бачила його з тих пір, як втекла.

— Ми з’ясуємо. — Кречетов встав, потиснув руку Носову. — Дякую за співпрацю. Ми будемо на зв’язку.

Вони пішли. Вікторія закрила обличчя руками. Галина сіла поруч, взяла її за руку.

— Він убив мого батька. Я знаю це. І він не зупиниться. Він прийде за мною.

Галина подивилася на неї й зрозуміла: боротьба тільки почалася.

Наступні три дні були схожі на кошмар. Місто гуло від новин про вбивство Артема Астаф’єва. Всі канали показували репортажі з місця злочину, інтерв’ю з колегами, сусідами, знайомими. Поліція працювала цілодобово.

Вікторію перевели в іншу клініку, за наполяганням Носова. Занадто багато журналістів товпилося біля «Медлайфу», намагаючись отримати коментарі. Нове місце тримали в секреті. Тільки найближчі знали адресу. Галина залишилася поруч. Носов допоміг їй оформити тимчасове житло — невелику кімнату в гуртожитку на околиці. Вперше за три місяці у неї був дах над головою, гаряча вода й нормальне ліжко. Але радості це не приносило. Занадто багато тривоги висіло в повітрі.

Кречетов дзвонив щодня. Ставив запитання, уточнював деталі. Слідство просувалося повільно, але методично. Розтин показав: Астаф’єва вбили ударом важкого предмета по голові. Смерть настала миттєво. Ознак боротьби не було, жертва не очікувала нападу.

— Вбивця знав будинок, — сказав Кречетов під час однієї з розмов. — Проник без злому, знав, де знаходиться кабінет Астаф’єва. Це був не випадковий грабіжник.

— Це був найманець, — Вікторія сказала це з упевненістю. — Ілля не став би бруднити руки сам. Він найняв когось.

— Можливо. Ми перевіряємо цю версію.

Іллю Романова поки не затримали. Його допитали як родича жертви. Він виглядав приголомшеним, давав плутані свідчення, клявся, що нічого не знає. Алібі у нього не було. У ніч вбивства він перебував удома. Один. Підтвердити це було нікому.

— Він бреше! — Вікторія стискала кулаки до болю. — Все це брехня. Він убив батька. Або замовив убивство.

— Потрібні докази, — Носов був спокійний, як завжди. — Підозр мало.

Прорив стався на четвертий день. Кречетов зателефонував рано вранці…