Повернулася на дачу і не впізнала свій будинок: як віддячив мешканець із темним минулим

Олена Григорівна здригнулася і інстинктивно натиснула на гальма. У світлі фар виникла постать — чоловік на узбіччі, що витягнув руку у відчайдушному жесті. Жест був не загрозливим, а благальним.

Вона завмерла, тримаючись за кермо, а серце калатало десь у горлі. «Проїхати повз. Негайно проїхати повз», — голос розуму луною віддавався в голові. «Мамо, ти що, з’їхала з глузду? Пам’ятаєш, що сталося з Сергієм із сусіднього під’їзду? Підвіз попутника, а той погрожував ножем і…»

Але її нога не рухалася з педалі гальма. Чоловік не наближався. Він стояв як укопаний, метрів за п’ять від машини, і дивився прямо на неї крізь лобове скло. Олена розгледіла худе, виснажене обличчя, темні плями під очима, розпатлане волосся.

Куртка висіла на ньому мішком — явно не його розміру, явно з чужого плеча. А ще його очі. Навіть у тьмяному світлі фар вона бачила їх — порожні, вигорілі дочорна від якоїсь внутрішньої пожежі. Олена прочинила вікно сантиметрів на п’ять, не більше.

— Вам куди? — голос пролунав різкіше, ніж вона планувала.

— У село Червоне, — хрипко відповів чоловік.

Він не наблизився ні на крок.

— Якщо по дорозі. Це за два кілометри звідси.

— Знаю.

Пауза затягнулася. По радіо бубнів диктор: «Скорочення в промисловому секторі досягли рекордних показників за останні п’ять років. Безробіття…» Олена машинально вимкнула звук.

— А чому ви тут, посеред траси? — запитала вона, не відкриваючи двері. — О такій порі?

Чоловік помовчав. Провів долонею по обличчю — рух втомлений, якийсь нескінченно виснажений.

— Довга історія, — нарешті вичавив він. — Погано закінчилася.

— Це я бачу.

Олена перевела погляд на його зап’ястя. У нерівному світлі фар мигнуло щось темне. Садна? Або… Господи, невже сліди від наручників? Страх кольнув гостріше. Вона повинна поїхати зараз же, натиснути на газ і забути цю зустріч, як забувають поганий сон.

Але замість цього вона почула власний голос:

— Ви з колонії?

Чоловік завмер. Секунду дивився на неї, потім повільно кивнув.

— Втекли?..