Сусідка помітила величезні рахунки за світло в моєму порожньому будинку. Сюрприз за вікном

Я досяг свого: збудував ідеальну, неприступну фортецю, куди ніхто й ніколи не зможе вторгнутися в мій особистий простір. Але, дивлячись на своє бліде, змарніле відображення в темному склі вікна, я кришталево ясно розумів страшну ціну цієї безпеки. Щоб назавжди захистити свій світ від брехні й зради, мені довелося замкнути його зсередини.

Я став в’язнем власної параної, добровільним самітником, який більше ніколи, за жодних обставин не повірить чужій людській усмішці й співчутливому голосу. Сусід з отруєною ковбасою і Віктор Миколайович Орлов перемогли: вони вбили в мені здатність довіряти. Я розвернувся, підійшов до масивних сталевих дверей і торкнувся сканера пальцем.

Двері плавно зачинилися, масивні сталеві ригелі з глухим, утробним брязкотом увійшли в бетонну стіну, і система безпеки м’яко пискнула, активуючи датчики руху. Червоний вогник лазера блимнув у темряві передпокою. Я заплющив очі, вслухаючись в абсолютну, мертву, стерильну тишу свого нового бункера, і вперше за цей довгий страшний рік я відчув спокій: холодний, безжальний, самотній, але мій власний спокій.