Таємниця під ліжком: що знайшла мати в кімнаті сина перед походом до нотаріуса

— почала вона, але старенька перебила її, ще більше знизивши голос до ледь чутного шепоту.

— Спершу піди до них і перевір, що лежить у коробці під ліжком у їхній спальні.

— Що за дурниці? — пирхнула Мирослава Михайлівна, відступаючи ще на крок. Її початкова розгубленість змінилася легким роздратуванням. — Вибачте, я вас не знаю. І не розумію, про що ви.

Старенька нічого не відповіла. Вона лише подивилася на Мирославу довгим пронизливим поглядом, повним якоїсь німої жалості, розвернулася і так само швидко попрямувала геть, розчинившись у потоці людей на тротуарі.

Мирослава Михайлівна стояла ще хвилину, дивлячись їй услід. Потім нервово струснула головою, ніби відганяючи ману. Напевно, якась міська божевільна, яких багато навколо. Або шахрайка, яка намагається заплутати, щоб щось поцупити. Думки про коробку під ліжком здалися їй абсурдними та смішними. Що там може бути? Старі журнали? Зимові речі? Іграшки їхнього кота?

Вона махнула рукою і рішуче попрямувала до зупинки, намагаючись викинути цей дивний епізод з голови.

Весь вечір вона займалася домашніми справами, намагаючись повернути собі стан душевної рівноваги. Жінка перекладала папери, поливала квіти, переглядала старі альбоми з фотографіями Вадима. Ось він маленький; ось з краваткою-метеликом на випускному; ось з Іриною на весіллі, сяючою від щастя. Її хороший, люблячий син. Він дзвонив їй щодня, допомагав з ремонтом, привозив продукти. Ірина теж завжди була мила й уважна, дарувала подарунки, кликала в гості. Вони були прекрасною парою. Думка про те, що за цим може ховатися щось темне, здавалася блюзнірською.

Однак насіння сумніву, кинуте незнайомкою, вже пустило коріння. Воно заважало жінці спокійно спати. Коробка під ліжком. Ці слова крутилися в голові. Чому саме там? Чому старенька була так у цьому впевнена? Що вона могла знати?

На ранок Мирослава Михайлівна почувалася розбитою. Вона пила чай на кухні, дивлячись у вікно на сіре небо, і розуміла, що не знайде спокою, поки не перевірить. Це було нерозумно, безглуздо, навіть принизливо — потайки лазити в будинку у власного сина. Однак тривога пересилила здоровий глузд. Вона зателефонувала Вадиму.

Слухавку взяла Ірина.

— Мамо, доброго дня! — Її голос прозвучав, як завжди, життєрадісно і тепло. — А ми щойно про вас говорили.

— Доброго дня, Ірочко. А де Вадик?

— Вже на роботі. У них сьогодні рання нарада. Щось трапилося?