Усі вирішили, що собака не йде з могили господаря через тугу, аж поки не помітили, що вона щось ховає під собою.

Тепер наставала найвідповідальніша частина порятунку. Цуценят треба було дістати з тісної ями й перевезти туди, де їх могли оглянути фахівці. Зробити це без згоди матері було неможливо. У відчайдушних обставинах навіть зазвичай спокійний собака здатен люто захищати потомство. Вона не розуміє пояснень і оцінює наміри незнайомців за їхніми рухами, позами, голосами й тим, наскільки близько вони підходять до малюків.

Тому мова тіла виявилася важливішою за будь-які слова. Рятівники рухалися повільно й не робили нічого, що могло б виглядати як напад. Вони дозволяли матері бачити їхні руки й стежити за кожною дією. Ніхто не намагався різко схопити цуценя чи відтіснити собаку. Люди мали показати, що наближаються не як противники. Найменший поспіх міг зруйнувати довіру, що з’явилася після годування, і змусити матір знову затулити собою вхід до сховку.

Собака напружено спостерігала. Її увага була прикута до тих, хто нахилявся до ями. Вона ще не знала, куди збираються забрати цуценят і чи повернуть їх їй, тому природна тривога нікуди не зникла. Однак поведінка людей залишалася спокійною й послідовною. Вони не завдавали болю ні їй, ні малюкам. Поступово мати дозволила їм наблизитися настільки, щоб почати визволяти сім’ю із земляного сховку.

У цей момент довіра виявлялася не в пестощах і не в цілковитій розслабленості. Собака, як і раніше, була готова втрутитися, якщо помітить небезпеку. Але вона вже не перекривала доступ до цуценят і не намагалася прогнати рятівників. Цього було досить, щоб робота тривала. Люди ніби відповідали на її мовчазний дозвіл такою самою стриманістю: кожен наступний рух залишався повільним, зрозумілим і передбачуваним.

Кожне цуценя діставали окремо, обережно підтримуючи маленьке тільце. Простір був тісний, тому треба було діяти особливо акуратно. Малюки, які доти знали лише материнське тепло й стіни неглибокої ями, один за одним опинялися зовні. Рятівники не квапилися. Їм було важливо не лише винести всіх чотирьох, а й зберегти спокій собаки, яка й далі стежила за тим, що відбувається.

Коли зі сховку забрали перше цуценя, мати не перестала насторожуватися. Для неї це була мить, у якій довіра перевірялася ділом. Люди поводилися з малюком дбайливо, і собака бачила, що йому не завдають шкоди. Потім настала черга наступного. Так, крок за кроком, із тісної земляної западини винесли всіх чотирьох маленьких пухнастих клубочків.

На перший погляд цуценята здавалися здоровими. Вони були поруч із матір’ю, були живі й не виявляли очевидних ознак тяжкого стану. Але зовнішнього огляду, проведеного нефахівцями, було недостатньо. Деякі хвороби тварин неможливо розпізнати з одного лише вигляду. Навіть якщо малюк здається міцним, прихована проблема може виявитися лише під час професійного обстеження. Те саме стосувалося й матері, яка пережила голод, постійне напруження та життя без нормального прихистку…