Вона готувалася до найгіршого, але зустріч подарувала їй друге життя….

— Ні, це я найкращий в країні. А ти найкраща в найкращій компанії. Що скажеш?

— Звичайно, я тільки за, я не підведу.

— Ну ти добре, ну ти чудово. Працюйте, працюйте, моя дорога. Голубки, працюйте, голубки.

— Ти дивись, цю тарілку не з’їж.

— Дуже смачно, ну прям, ну взагалі.

— Це мене мама навчила. Вона взагалі у мене кухар від бога. Ти ще мій плов не їв. Ми, коли я був маленький, завжди разом з нею готували.

— А коли вона в гості приїде?

— Ну, сподіваюся, що не скоро. Вони живуть в іншому місті, і мене це цілком влаштовує.

— Чому ти їх не любиш?

— Ні, ну чому, люблю, просто… Вони завжди такі напружені. Ти чого?

— Нічого, все нормально.

— Я ж бачу, щось сталося. Давай, кажи. Про маму з татом подумав?

— Я їх навіть не пам’ятаю. Маленький був, коли мене кинули.

— Ти це, ти… Не сумуй, чуєш? Тепер у тебе є ми. Ми, звичайно, не рідні, але ми постараємося ними бути. Я тобі обіцяю, правда. Тебе…

— Дякую.

— Ти чого, образився, чи що? Ти чого робиш?

— Посуд мию, як вчили.

— А, посуд миєш. Взагалі-то у нас є посудомийка. Добре.

— Ви не пошкодуєте, пацан розумний, так що за пояс заткне, всі олімпіади виграє.

— Олімпіади — це, звичайно, добре, але мене хвилює, що скажуть батьки. У нашій школі вчаться діти виключно з благополучних сімей.

— А ми ж дуже благополучні. Знаєте, таких благополучних, як ми, ще пошукати треба. У нас на благополучних наших благополучних обличчях написано.

— А це така ж дитина, як і всі. Він не винуватий, що його кинули. Я впевнений, такий професіонал, як ви, це…

— Розумію. Звичайно, ви праві. І, тим більше, батькам же не обов’язково знати такі подробиці.

— Правда? Денис! Денис!

— Що, підемо знайомитися з класом? Може, завтра вже?

— Ну, а навіщо відкладати на завтра те, що можна зробити сьогодні? Тим більше, ви якраз прийшли до останнього уроку.

— Так, мені бігти треба. Якщо прийдеш додому, а мене немає вдома, ключі в кишені. Так, синку?

— Так, тату.

— Він назвав мене татом. Слухайте, як приємно усвідомлювати, що в нашій школі такі чудові директори!

— Кхм! Що встав? Живо в клас! Питання! Скільки деталей виточив кожен токар? Сидіть, сидіть. Зінаїдо Олександрівно, я на хвилинку нового учня вам привела. Діти, знайомтеся, це Денис Ярославський. Від сьогодні він буде вчитися з вами. Продовжуйте. Так, тихо, тихо. Будь ласка. Будь ласка, тихіше. Денис, розкажи нам про себе, нам з хлопцями буде цікаво послухати.

— Мені ні.

— А ну, досить. Давайте поважати один одного. Хлопчик новенький, йому нелегко. А ти не соромся, розкажи, звідки ти до нас прийшов?

— Напевно, з джунглів. Гей, Мауглі, ти хоч говорити вмієш?

— Можна я іншим разом?

— Так, ти правий. Давай іншим. Проходь, займай вільне місце. Так, приготували подвійні листочки. Дякую. Вгорі пишемо: контрольна робота номер чотири. Натуральні числа та операції з ними. Не засмучуйся ти так. Він не завжди так з новенькими.

— І надовго це?

— Не знаю, зі мною вже рік. Та я звикла. Мене Ксюша звуть.

— Денис. Ай!

— Чуєш, очкарик. Нарешті у мене з’явилася подружка.

— Так, припинили розмови. Приготували листочки? Денис, ти як новенький, ти можеш не писати.

— А можна я спробую?

— Ну, добре, спробуй.

— Гей, новенький, якщо захочеш списати у очкарика, приготуйся залишитися на другий рік.

— Перший варіант, другий варіант. Все, час пішов.

— З собаками заборонено.

— Це поводир, я без нього нікуди.

— Ти що, на дурня схожий?