Вона готувалася до найгіршого, але зустріч подарувала їй друге життя….
А то мама сказала, що вб’є, якщо я знову погано напишу.
— Повір, мама буде задоволена.
— Е, чуєш, очкаста, у тебе запасні окуляри для новенького є? А то він не бачить, яка ти страшило.
— Так, все-таки вчені помиляються. Виявляється, не у страуса найменший мозок.
— Що ти сказав?
— А щур не найдурніша тварина.
— Слухай, ти прям якась ходяча сенсація. Може, тебе в лабораторію здати? Ну, для досліду.
— Ти що, офігів?
— Ну підемо вийдемо, дебіле.
— Вибач, але мене вчили нікуди не ходити. Ксюшо, закрий вуха.
— Що відбувається-то? Дзвінок чули? Та курорт вже закінчився. Тим більше, марш по домівках, швидко.
— Хвилинку, тату. Стояти.
— Бувай.
— Ану, ходімо зі мною. Розмова є. Це до мене. Я тобі казав.
— Ти навіщо собаку притягла?
— А у тебе що, багато зайвого взуття?
— Ладно, ми йдемо у відділ кадрів, а там одні кадровички. Залиш його тут.
— Відкрийте, будь ласка. Добрий день. Ми працюємо.
— Добрий день, колеги. Класний костюмчик. Пам’ятаєш мене? Сергій. Радий, що ми будемо з вами співпрацювати. А, я запізнився. Але все одно радий. Як каже мій батько, яйце ще у курки в дупі, а ти вже зі сковорідкою бігаєш.
— Я думаю, питання вирішене. Посада-то хоч хороша?
— Найкраща з того, що було.
— Добрий день, я Сергій. Радий, що ми в одній будівлі.
— За мною.
— Це мій офіс?
— Поки ні. Давай, розповідай. Чого там не поділили?
— Нічого. Просто дехто не вміє розмовляти з дівчатками.
— Зрозуміло. Ти, значить, героя ввімкнув? Я тобі ось що скажу. За дівчат можна заступатися і без цієї вашої ненормативної лексики, зрозумів?
— Дякую, що просвітили. Можна йти?
— Та почекай, сядь ти. Ти звідки такий зухвалий? Чогось я тебе раніше не бачив.
— Я тут перший день. Раніше в інтернаті вчився.
— Серйозно? В якому?
— В п’ятому.
— Та ладно. Ось це збіг. А Семенцова, лейтенант Олександра, працює ще?
— Ніколи не чув.
— Ну так. Це логічно. Їй тоді вже було 75. А Андрюха? Я теж з п’ятого. Тихоня, поганяло. Тільки так, давай, при учнях… Андрій Анатолійович. Лади.
— Денис.
— Деня. Так я піду?
— Ну так. Деня. Як ти Кості сказав? Щоб я тебе… Я таких і не чув навіть. Молодь.
— Дякую.
— Дівчатка, я в боргу не залишуся.
— Сек’юріті? Охоронець, ти серйозно?
— Був ще варіант з альфонсом, але я подумала, що навряд чи у тебе є навички альпінізму. А чого ти обуруєшся? Тебе щойно все влаштовуло.
— Не влаштовувало, тому що з ейчаром треба дружити. Можна на цю роботу серйозніше?
— Для роботи серйозніше потрібно себе проявити. Завтра познайомлю тебе з начальником охорони. А поки йди додому.
— А ти коли додому?
— Що за питання? Попрацюю і прийду. Намагайся не затримуватися.
— Добре. Сек’юріті.
— Документи. Я охоронець. Я вдома. Я вдома. Та відчепись ти. Усім привіт.
— Будь ласка, можна тишу? Я прошу тебе, тут питання життя і смерті. І у нас взагалі-то роззуваються.
— Хто виграє?
— Я. Три рази. Крок. Два. Ось зараз буде залізна нічия.
— Як твій перший день у школі?
— Чудово. Класуха хороша, добра. Прийняли мене добре.
— Молодець. У мене теж все добре. Влаштувався охоронцем, робота мрії. Видали ліхтарик. Для цього потрібно було п’ять років в інституті вчитися.
— Так, дійсно. Ти ж його закінчив? Чи не закінчив? Плов будеш?
— Плов? Так. Смакота. Тільки трошки.
— Дуже смачний. Виглядає апетитно. Робота мрії. Сідай, присідай. Виглядає апетитно. Пахне смачно. Спробуй. Це ти сам приготував?
— Цікаво. Молодець. Здивував. Як справи? Всю роботу доробила?
