Вона просто дала йому напитися води й звільнилася. Таємниця жінки, яка перевернула життя
«Гаразд, озвучуйте, чого тягнути. У цьому Міша мав рацію», — підсумувала жінка з укладкою й сіла на диван. Вона задерла носа до стелі, поправила сукню й акуратно склала руки на колінах.
Двоє синів і донька Михайла Вікторовича теж розмістилися на дивані. Тільки дівчині довелося сісти на підлокітник, бо місця їй не вистачило. Валентина ж стояла в кутку, не розуміючи, навіщо їй бути присутньою на цьому заході.
«Усі активи я заповідаю Валентині, єдиній людині, яка дала мені води не заради грошей, а заради Христа», — озвучив останню волю покійного нотаріус.
Чотири пари очей у ту ж мить округлилися. Спершу вони були спрямовані на нотаріуса, який, на думку родичів Михайла, вдарився головою.
«Хто така ця Валентина? — першою порушила загальне мовчання колишня дружина. — Якась коханка?»
Нотаріус очікував цього запитання. Він просто продовжив читати далі. Михайло Вікторович писав, що Валентина була єдиною людиною, яка побачила в ньому особистість, а не мішок із грошима.
«З нею я відчув себе простим стареньким на лікарняному ліжку зі своїми помилками й перемогами. Я вперше зрозумів, що я не гаманець, а людина, — писав у своєму прощальному листі Михайло. — Вона дала мені зрозуміти, що я не був поганим. А ще я вважаю, що тільки вона зможе розпорядитися моїми грошима правильно. У дітей і колишньої дружини й так у житті все добре склалося. Вони вже всього досягли».
«Та де ж ця вертихвістка, яка змогла одурити мого тяжко хворого чоловіка?» — обурювалася колишня дружина.
«Колишнього чоловіка, мамо», — нагадала матері донька. Вона була єдиною, хто маму так і не пробачив. Донька не любила ні Михайла, ні рідну матір, яка покинула їх із нестерпним батьком і забрала тільки Дениска. Його дівчина теж терпіти не могла, бо вважала «улюбленцем» у батьків.
«Я так розумію, що Валентина — це санітарка, це ж ви?» — звернувся Микола до тітки Валі, яка вже мало не сповзала по стінці у своєму затишному кутку й раділа, що на неї поки ніхто не звернув уваги.
Тут же погляди дітей магната й його колишньої дружини звернулися до неї. Найстрашніше було від очей колишньої дружини Михайла. Вона готова була накинутися на Валентину.
«Я народила цій людині трьох дітей, а що зробила ти? Подала склянку води? — кричала жінка, і щоки її почервоніли від злості, а руки затремтіли. — А потім покинула його!»
«Тато мав рацію, він був нам байдужий, — додала донька, перехопивши гнів розлюченої жінки на себе. — А ця стара тепер може мільйони забрати? Що вона з ними робитиме? Віддасть шахраям? У неї ж на лобі написано, що це проста селючка».
Ніяк не вгамовувалася жінка. Валентина на слова розлюченої колишньої дружини не ображалася. Ця жінка мала повне право на свої емоції, але дивувала реакція дітей, які мовчки прийняли вибір батька. Здається, у цій родині всі прекрасно розуміли, що отримують по заслузі. І сам Михайло змирився з тим, що родичі його покинули. І діти погоджувалися з тим, що не заслужили спадку.
Колишня дружина Михайла після того, як виговорилася, зрозуміла, що робити в клініці їй більше нічого. Вона вийшла з кабінету й голосно грюкнула дверима…
