Вони думали, що замкнули слабака. Ким насправді виявилася тиха людина в окулярах

У мене три судимості.

— Дві, — поправив Кирило. — І обидві за хуліганку. У тебе немає серйозних статей. Ти просто вуличний хуліган, якого сюди посадили лякати інтелігентів.

У камері повисла тиша. Важка, ватяна. Мовчун на верхній нарі перестав сопіти і повернув голову. Людожер повільно відклав сканворд. Зліз із нар.

Він підійшов до Кирила. Його тінь накрила програміста цілком.

— Розумний, значить? — прогримів він. — Зухвалий? Зазвичай такі, як ти, відразу здаються. Ти вирішив відразу з козирів зайти?

— Я просто аналізую візуальні дані.

Кирило поправив комір розтягнутого светра. Його голос тремтів, але слова шикувалися в чіткі логічні ланцюжки.

— Ви хочете, щоб я боявся? Але страх непродуктивний. Він заважає згадати паролі.

Людожер хмикнув. Йому навіть стало цікаво. Зазвичай новачки ламалися від одного виду його біцепсів. Цей же поводився як інопланетянин. Або як дурень.

— Ну, аналізуй мене.

Людожер розкинув руки, демонструючи свій торс, розписаний як картинна галерея.

— Що скажеш, професоре? Хто я по життю?

На грудях Людожера скалилися тигри, вилися змії, куполи тягнулися до ключиць. Це було вражаюче. Для обивателя.

Кирило примружився. Його погляд ковзнув по могутніх грудях, по широких плечах, зупинився на лівому передпліччі, де був вибитий величезний, детально промальований вовк, що виє на місяць.

— Вовк, — промовив Кирило. — Одинак.

— Вгадав, — усміхнувся Людожер. — Ще?

— Але геометрія порушена, — продовжив Кирило, немов не чуючи його. — Вовк набитий занадто щільно, і шкіра навколо нього — вона інша, глянцева. Там шрам.

Він підняв палець, указуючи на руку гіганта.

— Ви перебивали татуювання, Валерію. Причому нещодавно, роки два тому.

Посмішка сповзла з обличчя Людожера.

— І що? Набридло старе, набив нову. Тобі яке діло?

— Просто цікаво, що там було раніше, — Кирило говорив тихо, ніби сам із собою. — Зазвичай поверх б’ють, якщо статус змінився. Або якщо стара наколка стала небезпечною.

Він нахилив голову набік, як птах.

— Якщо прибрати вовка по контуру, там залишається щит і рукоять меча.

Очі Людожера звузилися у дві щілини.

— Щит і меч, — продовжив Кирило безжально. — Емблема МВС. Або спецназу. Ви не з кримінального світу, Валерію. Ви — колишній співробітник. Вас посадили до правопорушників, але ви чимось не догодили, і вас перевели в загальну камеру. Але щоб інші вас не чіпали, вам довелося стати Людожером. Забити старі татуювання вовками і тиграми.

Штопор випустив заточку. Алюмінієва ложка звякнула об підлогу. Мовчун на верхній нарі сів, звісивши ноги.

Це було несподівано. У камері всі знали, що вони працюють на адміністрацію, що вони співпрацюють. Але називати ватажка колишнім оперативником в обличчя — це був величезний ризик.

Людожер стояв нерухомо. Його обличчя почервоніло. Вени на шиї здулися канатами.

— Ти, хлопець, — прошипів він, — ти думаєш, ти найрозумніший? Думаєш, я тебе пальцем не торкнуся, тому що ти здогадався?