Вони вважали її звичайною куховаркою, аж поки події в лісі не відкрили її справжню сутність.

Вона ніколи не ставила запитання просто слідом за його запитанням. Спершу минав час, змінювалася тема, починалася інша робота. Потім Лариса могла спитати, хто сьогодні був біля клубу або коли приїде машина з продуктами. Артем відповідав автоматично, вважаючи бесіду побутовою. Із таких відповідей складався розпорядок його зустрічей і зв’язок із Левком.

Підготовка не приносила їй задоволення. Це не була гра, в якій приємно переважати супротивника. Кожен розрахунок означав, що загроза реальна і одна помилка матиме ціну. Але тривога не скасовувала роботи. Лариса приймала її як іще один чинник — подібно до морозу, відстані чи поганого замка. Чинник слід урахувати, а не сперечатися з ним про справедливість.

До січня Бугай бачив картину, яку сам хотів бачити: самотня жінка втомилася від селища, сподівається отримати гроші, шукає дозволу й не розуміє, що перебуває під наглядом. Що повнішою ставала ця картина, то менше в ній лишалося місця для правди. Лариса не ховала правду за складною легендою. Вона дозволяла Бугаєві закривати її власними очікуваннями.

Донощик мимоволі розповідав і про людей Бугая. Обмовка про довгу зиму означала недавню розмову з господарем. Слова про знайомого в найближчому місті підтверджували зовнішні зв’язки. Згадка, що Левко знову пив до закриття клубу, показувала сталість його звичок. До середини грудня Лариса уявляла трьох досить точно. Бугай був терплячий і самовпевнений. Левко виконував чужі рішення, любив випити, був жорстокий, але позбавлений уяви. Артем боявся наодинці, сміливішав поруч із сильними й губився, коли план змінювався.

Слабкість Бугая полягала у впевненості, що жінка з табірним минулим не здатна становити небезпеку. Левко підкорявся жадібності й повторював маршрути. Артем найдужче боявся самого Бугая. Цей страх робив його керованим одразу в двох напрямках.

Одного разу Лариса залишила на столі розгорнутий зошит із записами про витрати крупи й поставки. Пішла до комори на чверть години. Повернувшись, побачила, що зошит зсунений приблизно на сантиметр. Артем переглянув сторінки. Там були тільки справжні господарські цифри, нудні й безпечні. Відсутність таємниці теж була підготовленим повідомленням: ця жінка настільки проста, що не вважає за потрібне ховати папери.

Увечері Лариса читала книжки, які приносив Данилюк із клубу, або сиділа біля маленького вікна. Темрява розповідала про селище не гірше за денні розмови. Вона запам’ятовувала, де світло гасне рано, в якому будинку люди не сплять до півночі, хто проходить вулицею після закриття їдальні. Лідія Степанівна заходила двічі на тиждень — з пирогами, варенням або й без жодного видимого приводу. Лариса незмінно зустрічала її приязно й подавала чай.

Лідія охоче ділилася новинами, іменами й дрібними родинними сварками. Навіть ненадійне джерело приносить цінну інформацію, якщо не вірити йому цілком. Іноді саме ненадійні люди повідомляють більше за інших, бо сприймають власну балакучість як нешкідливу. Лариса підозрювала, що частина розмов іде далі, але підозру не вважала доказом. Діяти на підставі здогаду означало віддати перевагу випадковості. Вона чекала.

Двадцять третього грудня Лариса затрималася на кухні після десятої вечора, замочуючи крупу й перевіряючи комору. У залі було темно. З боку задніх дверей долинули два чоловічі голоси. Вона погасила лампу, стала біля стіни й прислухалася. Мороз і товсті дошки з’їдали закінчення фраз, однак кілька слів пройшли виразно.

Артем говорив про поїздку, родичку й гроші. Другий чоловік відповідав коротко, діловим низьким голосом. Потім Артем додав, що куховарка щовечора лишається сама, а старий Данилюк не рахується. Хтось відійшов, сніг заскрипів під важкими чобітьми. Другий затримався біля дверей ще секунд на десять; Лариса чула його дихання, потім кроки стихли.

Вона не рухалася ще хвилину. Потім дістала маленький зошит, який носила у внутрішній кишені, і записала дату, час і три почуті фрази. Останнім було її ім’я. Не «куховарка», не «жінка», а «Лариса Михайлівна». Отже, Бугай уже говорив про неї як про конкретне завдання і знав достатньо, щоб перейти від спостереження до рішення.

Новий засув, поставлений Данилюком, зачинявся надійно. Лариса присунула його, перевірила й знову відсунула. Замкнені зсередини двері повідомляли зовнішньому спостерігачеві про страх. Незамкнені — про безпечність. Їй був потрібен другий сигнал. Вона погасила світло, лягла й заснула за кілька хвилин. Бугай вважав, що контролює потік відомостей, не розуміючи, що отримує лише те, що йому заздалегідь приготували. Це було правильне співвідношення сил…👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇