Випадкова знахідка: безхатько підібрав ляльку зі смітника і виявив усередині те, що змінило його життя

Відображення у склі показувало жінку, яку вона ледве впізнавала. Каріна, одружена з чоловіком, який купив її вдячність через договір про шлюб. Олег запропонував їй фінансову безпеку і захист в обмін на свободу, угоду, яку вона прийняла, вважаючи, що це порятунок. Коли почалася їхня близькість, щоразу це було випробуванням для Каріни. Спочатку вона намагалася переконати себе, що це нормально, що так і має бути, але з плином часу неприязнь до самої себе тільки посилювалася.

Вона знала про інших жінок Олега, але продовжувала миритися з цим, бо почувалася зобов’язаною йому за все, що він для неї зробив. Контроль Олега поширювався навіть на її соціальне життя. Вона не мала права на дружбу або спілкування поза їхнім сімейним колом. Її життя перетворилося на постійне дотримання правил, встановлених іншим.

Каріна відчувала, як її власне «я» стає все меншим і меншим, як вона стає тінню жінки, якою колись могла стати. Стоячи біля вікна, вона замислювалася: невже вона завжди житиме в цьому полоні? Невже вона так і не знайде в собі сили змінити своє життя? Але десь у глибині душі жевріла іскра надії. Можливо, одного дня вона зможе звільнитися від кайданів вдячності, які стали її тюремними ланцюгами.

Через кілька днів, коли Каріна в’їхала на під’їзну алею розкішного особняка під Києвом, серце в неї забилося частіше. У цьому будинку кожен куточок нагадував про золоту клітку, в якій вона опинилася багато років тому. Сьогодні ввечері належало відвідати день народження старого друга Олега, і вона відчувала хвилювання. Олег завжди вимагав, щоб вона мала вигляд на всі сто.

Увійшовши до будинку, Каріна попрямувала просто до кабінету Олега, де він зазвичай завершував свої справи. Він сидів за великим дубовим столом, перебираючи папери, але встав, побачивши її.
— Любий, ти вже приїхав? — сказала вона, підійшовши і ніжно обійнявши його.
— Так, люба, як минув твій день? — Його поцілунок був коротким, але ніжним.

— Все як завжди. До речі, купила для сьогоднішнього вечірнього заходу шикарну сукню, — посміхнулася вона, намагаючись приховати нервозність.
— Сподіваюся, вона скромна. Не хочу, щоб на мою дівчинку задивлялися, — Олег прикусив губу, оцінюючи її поглядом.
— Вона цілком підходить для вечора. Я впевнена, тобі сподобається, — Каріна намагалася звучати впевнено.
— Покажи мені, — Олег зробив крок назад, жестом запрошуючи її до себе.

Каріна дістала сукню з сумки й розгорнула її перед ним. Сукня лягла в повітрі, демонструючи вишукані драпірування і тонку тканину, що переливалася на світлі.
— Хороший вибір, Каріно. Ти завжди знаєш, як мати бездоганний вигляд, — Олег кивнув, його очі блиснули схваленням.
— Дякую, Олеже. Сьогодні ввечері ми повинні мати бездоганний вигляд, — сказала вона, відчуваючи тиск його очікувань.

— Звісно, ювілей пана Лішенка. Не просто свято, це подія, де кожен має бути на висоті. Я хочу, щоб ти була королевою вечора, — Олег підійшов ближче, його руки обережно торкнулися її плечей.
— Я постараюся не підвести тебе, — Каріна зніяковіла під його поглядом, знаючи, як багато важить для нього громадська думка.
— Знаю, що ти не підведеш. Ходімо, допоможу тобі підготуватися. У нас є не так багато часу, і я хочу переконатися, що всі деталі нашого вечора сплановані бездоганно.

Олег запропонував їй свою руку, і вони разом попрямували до сходів, щоб піднятися в спальню і почати підготовку до майбутнього заходу. Коли Каріна й Олег піднімалися широкими сходами готуватися до вечора, будинок наповнився шумом вхідних дверей, що відчинялися. Ярослав, син Олега від першого шлюбу, увійшов вельми схвильований.

Олег, помітивши хвилювання сина, зупинився, обернувся до Ярослава і запитав:
— Що трапилося, синку? Ти маєш такий вигляд, наче тебе переслідує шторм.
Ярослав насилу перевів подих, намагаючись приборкати бурю емоцій у своєму голосі.

— Тату, у нас проблеми з одним із постачальників із Дніпра. Вони не виконали умови останньої партії, і це може серйозно вплинути на наші проєкти, — сказав він, його голос був сповнений тривоги.
Олег миттєво переключився з режиму підготовки до вечора на діловий лад.
— Давай обговоримо це в кабінеті, — запропонував він, звертаючись уже не тільки до сина, а й запрошуючи Каріну піти за ними. Він знав, що питання, які стосуються бізнесу, не терплять зволікань.

Усі троє попрямували до кабінету, де Олег сів за свій стіл, а Ярослав і Каріна розмістилися навпроти нього. Ярослав дістав із портфеля документи й почав викладати деталі.
— Дивіться, це звіти останнього контролю якості. Ви бачите, матеріали, які вони нам поставили, не відповідають стандартам. Це вже не вперше, коли вони порушують умови контракту. І я турбуюся, що це може почати впливати на наше репутаційне становище в галузі.

Олег уважно вивчав папери. Його обличчя насупилося.
— Це неприпустимо. Ми не можемо дозволити такій поведінці підірвати нашу репутацію. Потрібно негайно втрутитися. Які пропозиції, Ярославе?
— Я думаю, нам варто негайно зв’язатися з керівництвом постачальника і вимагати зустрічі. Ми повинні обговорити відшкодування збитків, переглянути умови наших майбутніх угод. Якщо вони відмовляться йти нам назустріч, доведеться розглянути варіанти із заміною постачальника.

— Хороший план, — кивнув Олег, — займися цим якомога швидше. Каріно, що ти думаєш?
Каріна, злегка здивована тим, що її думку брали до уваги, зібрала думки й відповіла:
— Я згодна з Ярославом. Репутація — це те, що ми будували роками, і втратити її — значить втратити довіру. Можливо, варто навіть посилити контроль якості на нашому боці, щоб уникнути подібних інцидентів у майбутньому?

Олег посміхнувся, бачачи, як Каріна впевнено висловлює свою думку.
— Чудова пропозиція, моя люба. Ярославе, включи це в наш план дій. Я покладаюся на тебе в цьому питанні.
Ярослав кивнув, записуючи нотатки.
— Я зроблю все необхідне, тату. Запевняю тебе, ми розберемося з цим…