Як невістка за пару хвилин перетворила розкішний відпочинок рідні на пекло

— Мама попросила провести свято на природі. Я подумав, що нічого страшного.

— Нічого страшного? Вони тут уже два дні. У моєму домі повний безлад. І ти про це знав? — Голос Олени підвищувався з кожним словом.

Поруч притихли діти, і свої, і чужі. Гості теж припинили розмови, з цікавістю спостерігаючи за сімейною драмою.

— Я не знав, що вони так надовго, — спробував виправдатися Ігор. — Мама сказала, що на кілька годин.

— А код від будинку ти їм дав випадково?

Ігор мовчав, і це мовчання було красномовнішим за будь-які слова. Олена зрозуміла, що її чоловік не просто обдурив її, він зрадив. Зрадив їхню сім’ю, їхню довіру, їхній спільний дім.

— І що ти планував робити, коли я приїду? — продовжувала вона допит. — Просто сподівався, що я нічого не помічу?

— Я думав, все приберемо, і ти не дізнаєшся, — тихо зізнався Ігор.

Ці слова стали останньою краплею. Олена дивилася на чоловіка, і їй здавалося, що вона бачить його вперше. Ця слабка, боягузлива людина, яка не могла сказати «ні» своїй матері і готова була обманювати власну дружину заради її спокою.

Віра Миколаївна, бачачи, що її план провалився, вирішила перейти в наступ.

— Ну що ти на нього накинулася? — заступилася вона за сина. — Хлопчик хотів матері свято влаштувати. А ти відразу скандал!

— Хотів матері свято влаштувати в чужому домі, — відрізала Олена. — Без попиту і дозволу.

— У чужому домі? — посміхнулася свекруха. — Та ми тут майже кожні вихідні буваємо. Ігорчик нас завжди запрошує.

Це було неправдою. Віра Миколаївна приїжджала на дачу від сили рази три за весь час, і то на великі свята. Але зараз вона говорила так впевнено, що навіть її гості повірили.

Олена зрозуміла, що розмовами ситуацію не вирішити. Ці люди налаштовані войовничо і не збираються добровільно залишати її територію. Більше того, вони вважають себе правими і звинувачують її в невдячності. Вона подивилася на дітей, які стояли поруч, злякано притискаючись один до одного. Даринка схлипувала, а Артемко міцно тримав маму за руку. Вони не розуміли, що відбувається, але відчували напругу і боялися. Заради них потрібно було діяти швидко і рішуче.

Олена дістала телефон і почала набирати номер. Не Ігоря, не поліції, а людини, яка могла вирішити цю проблему одним дзвінком.

— Кому ти дзвониш? — насторожилася Віра Миколаївна.

— Людині, яка допоможе мені навести тут порядок, — холодно відповіла Олена.

Ігор спробував відібрати у неї телефон:

— Олено, не треба. Ми самі розберемося.

Але Олена відступила, вже слухаючи довгі гудки. Нарешті на тому кінці дроту відповіли.

— Доброго дня, Володимире Михайловичу. Це Крутікова. У мене тут ситуація, що вимагає вашого втручання.

Віра Миколаївна і Христя переглянулися. Вони не знали, кому дзвонить Олена, але щось в її тоні змусило їх занервувати. А Ігор зблід, здогадуючись, що дружина звертається за допомогою до впливових людей зі свого професійного середовища. Розмова була короткою і діловою. Олена чітко виклала ситуацію, не підвищуючи голосу і не вдаючись в емоції. Людина на тому кінці дроту уважно вислухала її і пообіцяла розібратися протягом години.

Закінчивши розмову, Олена прибрала телефон і повернулася до компанії, що зібралася.

— У вас є півгодини, щоб зібрати речі і покинути мою територію, — спокійно промовила Олена, окинувши поглядом притихлу компанію.

Віра Миколаївна першою оговталася від шоку і випросталася на весь зріст. Її обличчя побагровіло від обурення.

— Як це покинути? Ми нікуди не підемо. Це дача мого сина, і я маю право тут перебувати.

— Ця дача оформлена на моє ім’я, — похитала головою Олена. — Я єдина законна власниця, і тільки я вирішую, хто тут може перебувати.

Свекруха презирливо пирхнула:

— Подумаєш, оформлена на тебе. Побудували на Ігореві гроші. Він мені сам розповідав, скільки на неї витратив. Так що це наша сімейна власність.

Брехня була настільки нахабною, що Олена навіть розгубилася. Вона побудувала дачу на власні накопичення ще до знайомства з Ігорем. Більше того, саме завдяки її успішній архітектурній практиці сім’я жила в достатку. Ігор отримував середню зарплату менеджера, якої ледь вистачало на його особисті витрати.

— Віро Миколаївно, ви прекрасно знаєте, що це неправда.

— Знаю я, знаю, — злісно посміхнулася свекруха. — Знаю, що ти присмокталася до мого сина як п’явка. Змусила його на себе працювати, а тепер виставляєш нас з власного дому.

Ігор стояв поруч, блідий і розгублений, не наважуючись втрутитися в конфлікт між дружиною і матір’ю. Олена кинула на нього презирливий погляд. Боягуз не знаходив у собі сміливості навіть спростувати материнську брехню про походження дачі.

Гості почали переглядатися і перешіптуватися між собою. Було видно, що святковий настрій остаточно зіпсувався, але ніхто не поспішав збиратися. Мабуть, всі чекали, чим закінчиться сімейна драма.

Христя піднялася з шезлонга і підійшла ближче.

— Олено, ну ти чого реально? Ми ж не чужі люди. Сім’я все-таки. — У її голосі звучали фальшиві нотки примирення, але очі горіли злістю. Олена прекрасно бачила, що зовиця просто намагається взяти ситуацію під контроль, зображуючи з себе миротворця.

— Сім’я не вламується в будинок без дозволу і не влаштовує там погром.

— Який погром? — обурилася Христя. — Ми просто відпочиваємо. І взагалі, а чому ти вирішила, що можеш нами командувати? Ігор такий же господар, як і ти.

Олена з гіркотою зрозуміла, що сім’я чоловіка готова йти до кінця. Вони не просто не збиралися вибачатися за самовільне вторгнення, вони вимагали права залишатися тут далі.

Тим часом діти, налякані дорослою сваркою, тулилися до своїх батьків. Даринка тихо плакала, а Артемко міцно тримався за мамину руку. Олена розуміла, що затягнутий конфлікт травмує малюків, але поступитися зараз означало б назавжди втратити контроль над власним будинком.

Віра Миколаївна тим часом підійшла до Ігоря і схопила його за рукав…