👉👉👉 Усі заздалегідь обговорювали зовнішність нареченої, однак перший же погляд на неї змусив гостей замовкнути

За три дні до весілля Максим повертався після зустрічі з керівником одного із заміських об’єктів. Злива почалася раптово, вода швидко вкрила вузьку дорогу, а видимість упала майже до нуля. На повороті попереду мигнули червоні вогні великого автомобіля. Машину занесло, розвернуло впоперек смуги й потягло до краю крутого схилу. Водій намагався вирівняти колеса, але мокрий ґрунт осипався під ними.

Максим загальмував, увімкнув аварійні вогні й вискочив під дощ. Задня частина чужого автомобіля вже нависла над схилом. Він зафіксував свою машину стоянковим гальмом, дістав із багажника трос і закріпив один кінець на буксирувальній петлі, а другий, ризикуючи зірватися разом з осипаною землею, — на рамі чужого автомобіля. Натягнутий трос зупинив машину біля самого краю. Лише після цього Максим відчинив задні дверцята й наказав пасажирам виходити по одному, не роблячи різких рухів.

Першою назовні вибралася перелякана Тамара. Слідом з’явилася висока дівчина в темно-синьому плащі. Капюшон і світла маска приховували майже все її обличчя, залишаючи відкритими лише очі. Максим простягнув їй руку, допоміг переступити через перекошений поріг і запитав, чи не поранена вона. Незнайомка підвела голову. Крізь мокрі пасма волосся він побачив спокійний погляд, дивовижний для людини, чия машина секунду тому ледь не зірвалася вниз.

Вона відповіла, що завдяки йому ніхто не постраждав. У її голосі не було ні звичної вимогливості багатих клієнтів, ні показної безпорадності. Аліса подивилася на осипаний край дороги й сказала, що він наражав себе на смертельний ризик. Максим відмахнувся: на його місці так учинив би кожен. Дівчина ледь помітно похитала головою й промовила майже пошепки:

— Повірте, далеко не кожен.

Поруч із нею Максим несподівано відчув спокій. Вони стояли під холодним дощем, довкола блимали аварійні вогні, водій зв’язувався зі службою допомоги, але йому здавалося, ніби шум віддалився. Незнайомка не питала його прізвища, не намагалася зрозуміти, наскільки він впливовий, і дякувала не з ввічливості. Він хотів дізнатися, як її звати, однак Тамара нагадала дівчині, що їм не можна затримуватися. До місця аварії вже наближався автомобіль супроводу.

Незнайомка подякувала йому ще раз і додала, що сподівається зустрітися з ним за інших обставин. Максим дивився, як вона сідає в автомобіль, що прибув, і лише після її від’їзду помітив у мокрій траві невелику срібну брошку. Прикраса зображала снігову лілію, у центрі якої мерехтів блакитний камінь. Він підняв брошку обережно, ніби разом із нею міг зберегти кілька хвилин дивної близькості з жінкою, обличчя якої так і не побачив…