Чому після похорону все село почало перешіптуватися про те, що знайшли в господарстві вдови
Обручка впала вниз. Пролунав різкий металевий стукіт — золото вдарилося об пластиковий ґудзик піджака Віктора й скотилося в складки покривала біля його руки. У натовпі сусідів зависла густа, в’язка тиша. Хтось голосно втягнув повітря крізь зуби.
Старий Мельник, що стояв найближче до труни, квапливо перехрестився. Олена відвернулася. Вона зробила крок убік, щоб сказати розпорядникові забивати кришку. Повітря у дворі стало таким щільним, що кожен рух давався важко.
Раптом з боку собачої будки пролунав різкий брязкіт металу. Бурун, величезний метис алабая, якого Віктор приніс ще цуценям п’ять років тому, рвонув уперед. Старий шкіряний нашийник, поїдений тріщинами, луснув по шву. Важкий карабін із глухим дзвоном ударився об суху землю.
Собака в кілька стрибків подолав відстань до центру двору. Люди інстинктивно подалися назад, утворюючи широке порожнє кільце. Бурун не звертав уваги на натовп. Він зупинився біля труни, важко дихаючи. Шерсть на його загривку стояла дибки. Пес утратив господаря й тепер шукав його запах там, де той лежав востаннє.
Пес підвівся на задні лапи. Його передні лапи з глухим стуком опустилися на край труни, змусивши дерев’яні табуретки небезпечно заскрипіти. Працівники ритуальної служби завмерли, не наважуючись підійти до величезної тварини. Бурун опустив масивну морду всередину труни.
Пролунав утробний, вібруючий рик. Це не була агресія чи лють. Звук ішов із самої глибини собачих грудей, більше схожий на роботу важкого дизельного двигуна. Пес голосно клацнув щелепами.
Коли він опустився на всі чотири лапи, у його зубах тьмяно блищало золото. Бурун схопив обручку. Олена зробила короткий крок уперед. Пес глянув на неї спідлоба, мотнув головою, розбризкуючи слину, і зірвався з місця.
Він не побіг до відчинених воріт чи в бік будинку. Бурун рвонув углиб подвір’я. Його масивні лапи здіймали хмарки сірого пилу. Він мчав просто до старого цегляного сараю — того самого, де Віктор замикався всі останні місяці. Пес завжди супроводжував господаря туди й тепер інстинктивно шукав його саме там.
Натовп на подвір’ї заворушився. Сусіди заговорили вголос, хтось кричав працівникам, щоб ловили собаку. Олена пішла слідом за Буруном. Пил рипів на зубах. Підошви її чорних туфель залишали чіткі сліди на сухій землі.
Сарай стояв у щільній тіні старих горіхових дерев. Його невеликі вікна були наглухо забиті шматками фанери. На масивних залізних дверях висів важкий навісний замок. Бурун стояв перед дверима. Він дряпав іржавий метал кігтями передніх лап, залишаючи світлі борозни, і далі глухо гарчав.
Обручка все ще була затиснута в його зубах. Олена підійшла впритул. Пес не відступав, лише сильніше забив хвостом по цегляній стіні. Кілька чоловіків із натовпу зупинилися за десять метрів позаду. Ніхто не наважувався наблизитися до розбурханого собаки.
— Лєно, ключі ж у тебе?
