Шестирічна донька поставила невинне запитання про індичку. Сюрприз, який чекав на свекруху після відповіді мого батька

— Дашо, ми із Зоєчкою з дороги зголодніли. Мети на стіл свою індичку. Павло ще зранку дзвонив, хвалився, що ти якусь елітну фермерську птицю відхопила.

Давай, ворушися, у Зої цукор падає. Дарина завмерла в коридорі, так і не знявши правого чобота. У руках вона тримала об’ємний фольгований термопакет, усередині якого лежав шестикілограмовий заморожений монстр.

Це була індичка, замовлена два тижні тому в знайомого фермера. Птиця коштувала недешево, але Даша планувала розкішну сімейну вечерю на вихідні. У вітальні на новому велюровому дивані монументально сиділа свекруха Тамара Георгіївна.

Вона нагадувала єгипетського сфінкса, з тією лише різницею, що сфінкс не носив леопардових лосин і не вимагав їжі. Поруч, підібгавши ноги в вуличних джинсах просто на оббивку, вмощувалася зовиця Зоя. Тридцятирічна дівуля з вічним виразом екзистенційної скорботи на обличчі крутила в руках Дашину порцелянову статуетку.

А між ними, притулившись плечем до дверного одвірка, стояв Паша. Чоловік ховав очі, його погляд метався між плінтусом, стельовою люстрою і ґудзиком на Дашиному пальті. — Пашо, — Дарина обережно опустила важкий пакет на пуф.

Звук вийшов глухий, вагомий. — Яка індичка, сьогодні ж вівторок! Вона заморожена до стану гранітної плити.

І головне запитання: з якого приводу в нас позапланові збори родичів? Павло прокашлявся, його кадик сіпнувся. — Ну, мама із Зоєю проїжджали повз, заїхали в гості.

Я, як гостинний господар, запросив їх повечеряти. Дашо, ну чого ти починаєш? Дістань м’ясо, у мікрохвильовці розморозиш, потім у духовку, ділов-то.

Дарина повільно стягнула другий чобіт. Вбудований у її мозок калькулятор життєвого досвіду почав стрімко зводити дебет із кредитом. Проїжджали повз?