Чому тріумфальний приїзд закінчився скандалом на всю вулицю

Михалич і його команда? Діано, ти в своєму розумі? Це суворі мужики, вони вахтовики.

Вони працюють на монтажі висоток. Вони приходять додому, їдять півкабана, сплять і знову йдуть. Від них пахне зварюванням і мазутом.

Сусіди хрестяться, коли вони в ліфт заходять. Ідеально! Кивнула Діана. Вони платоспроможні?

Більш ніж. У них готівка кишені палить. Їм просто жити ніде, тому що господарі квартир хочуть сімейних інтелігентного вигляду без шкідливих звичок.

А у цих пики такі, що ними можна волоські горіхи колоти. Але вони охайні, до речі. У Михалича пунктик на армійському порядку.

Дзвони, коротко кинула Діана. Ді, ти впевнена? Лєна вагалася. Що у тебе сталося?

Віталік? Ім’я чоловіка прозвучало як діагноз неприємної, але виліковної хвороби. Віталік вирішив відкрити філію полтавського гуртожитку на моїй території.

Сьогодні ввечері заїжджає десант. Мені потрібно, щоб до сьомої вечора в квартирі вже пахло чоловічим потом, гуталіном і чужою владою. Щоб у жодної свекрухи в світі не виникло бажання переступити цей поріг.

Лєна помовчала секунду, переварюючи інформацію. Потім її губи розтягнулися в хижій посмішці, вона обожнювала такі історії. Оплата відразу за два місяці, готівкою, плюс застава.

Комісію береш з них, диктувала умову Діана. Ключі передам о третій годині. У квартирі залишиться меблі та техніка. Особисті речі свої я вивезу зараз.

Речі колишнього чоловіка, скажімо так, будуть підготовлені до транспортування. Лєна вже набирала номер. Алло, Сергію Михайловичу? Так, Олена Дмитрівна турбує.

Радійте, мужики. Знайшла я вам варіант. Царські хороми, господиня — золото, але є нюанс. Та не лякайтеся ви, трупів немає.

Просто потрібно заїхати сьогодні. Прямо зараз. Так. Гроші готуйте.

Діана допила холодну каву одним ковтком. Перший пункт плану виконано. Маховик запущений. Тепер потрібно було встигнути зачистити територію до того, як цей маховик розчавить її власну сентиментальність.

Квартира зустріла її тишею і запахом пилу. Дивно, раніше Діана не помічала цього запаху. Але тепер, дивлячись на передпокій очима сторонньої людини, вона бачила все.

І брудні кросівки Віталіка, що валяються посеред килимка, і куртку, кинуту на пуфик, і шар пилу на дзеркалі, який він обіцяв протерти тиждень тому. Діана не стала переодягатися в домашнє. Вона скинула піджак, закатала рукава блузки і дістала з комори рулон чорних мішків для будівельного сміття.

120 літрів. Щільні. Надійні. Саме такі потрібні, щоб ховати ілюзії сімейного життя.

Вона почала зі спальні. Діяла методично, без істерик. Відкрила його частку шафи. Сорочки, джинси, светри — все летіло в мішок єдиним клубком.

Вона не складала речі акуратно? Навіщо? Віталік ніколи не цінував її акуратність, він називав це занудством. Що ж, тепер він дізнається, що таке справжній хаос.

Геймпад від приставки — в мішок. Колекція пивних кухлів, яку він гордо виставляв на полиці, збираючи пил — в мішок. Один кухоль з написом «Найкращий чоловік» випадково вислизнув з рук і розлетівся на друзки.

Діана навіть не скривилася. Віником змела скло в ту саму пластикову труну. У процесі зборів вона натрапила на стару коробку з-під взуття, засунуту в саму глиб антресолі, за зимовими ковдрами.

Віталік називав це місце «чорною дірою», і Діана туди майже не заглядала. Вона потягнула коробку на себе. Важка. Всередині лежали якісь дроти, старі зарядки, зламаний жорсткий диск і щільний згорток, перемотаний синьою ізоляційною стрічкою.

Діана насупилася. Серце пропустило удар. Наркотики? Зброя? Господи, з ким вона жила?

Вона підчепила край ізоляційної стрічки нігтем, рвонула. Зі згортка посипалися купюри. П’ятисотки і тисячні. Хрусткі, пахнуть друкарською фарбою і обманом.

Вона сіла прямо на підлогу, серед розкиданих шкарпеток і футболок. Перерахувала. Шістдесят тисяч гривень. У голові запульсувала кров.

Зай, кинь п’ятсот на обід. Нам не вистачає на відпустку. Давай цього року на дачу до мами. У мене зламалася машина.

Потрібен ремонт. Перекажи п’ятірку. Затримали зарплату. Весь цей час.

Весь цей чортів час, поки вона економила на косметиці, поки брала переробки, поки викроювала гроші на якісні продукти, ця людина складувала готівку в коробці з-під зимових черевиків. Щурив. Крав із сімейного бюджету.

Створював свій власний, суто особистий фонд добробуту, паралельно висмоктуючи її рахунки. Останні краплі жалю, якщо вони і залишалися десь на дні душі, випарувалися миттєво, як спирт на гарячій сковороді. Це були не просто гроші.

Це були її вкрадені години життя, її нездійснені покупки, її нерви. Діана встала, акуратно склала купюри в свою сумку. Дякую за компенсацію, Віталіку, вимовила вона вголос.

Голос був сухим і скрипучим. Вважай, що це вихідна допомога або штраф за розірвання договору в односторонньому порядку. Пункт 4.2 Сімейного кодексу Діани Вікторівни: у разі виявлення факту грубого фінансового обману всі активи анулюються на користь потерпілої сторони.

Тепер вона працювала швидше. Лють надавала сил. За годину квартира перетворилася. Зникли всі ознаки присутності чоловіка.

Зубна щітка, бритва, труси, дурнуваті постери, навушники — та все було упаковано в чотири величезні чорні мішки. Діана туго зав’язала горловини, залишивши лише маленькі хвостики для захоплення. Вона виволокла мішки в загальний тамбур до сміттєпроводу.

Звалила їх у купу. Виглядало це монументально. Пам’ятник людській жадібності з поліетилену. У двері подзвонили.

Діана глянула у вічко. На сходовому майданчику стояв мужичок у синьому комбінезоні з валізкою. Майстер по замках. Вона відкрила.

Господиня? Заявку залишали, діловито запитав він, оглядаючи гору мішків. Переїзд? Виселення, поправила Діана.

Потрібно змінити личинку. Бажано на щось таке, що не відкривається шпилькою. І ключів п’ять комплектів. Майстер кивнув.

Увімкнув дриль. Звук свердла, що вгризається в метал, здався Діані музикою. Це був звук відсікання минулого. Старий замок, який Віталік колись змащував машинним маслом, бруднячи двері, з брязкотом випав на підлогу.

Хороший механізм ставлю, італійський, пробурмотів майстер, вкручуючи нову блискучу серцевину. Тут без болгарки не зайдеш. У цей момент сусідні двері прочинилися.

У щілину висунувся ніс, схожий на дзьоб хижого птаха, а за ним — чіпкі очі за товстими лінзами окулярів. Баба Ніна, місцева контррозвідка. Діана? Проскрипіла сусідка.

А чого це ви тут свердлите? Шум на весь під’їзд! І мішки ці! Віталік що, помер?

Майстер хмикнув, але роботу не перервав. Діана глибоко вдихнула. Баба Ніна була небезпечним свідком. Якщо вона зараз зателефонує Віталіку, а у неї був його номер, він їй раз на півроку налаштовував телевізор, операція може зірватися.

Віталік примчить раніше часу. Потрібно було вербувати. Доброго дня, Ніно Петрівно! Діана посміхнулася найсолодшою посмішкою, на яку була здатна.

Віталік? У відрядженні. У тривалому. На Західну поїхав.

Гроші заробляти. А речі? Підозріло кивнула старенька на чорну гору. Це старе.

На благодійність. Ми ремонт затіяли, меблі міняємо, стиль. Знаєте, хочеться чогось нового. До речі, Ніно Петрівно, ви не повірите, я якраз про вас думала.

Діана пірнула назад у квартиру і через секунду повернулася, тримаючи в руках величезну коробку. Ось. Мультиварка. Практично нова.

Два рази вмикали. Стоїть, місце займає. А у вас, я знаю, дієта. Вам на пару готувати треба.

Візьмете?