Чужа таємниця на тихій алеї: історія про те, як важливо вчасно озирнутися на поклик

— Я знайшов іще дещо, — без привітань випалив напружений сищик. — За три тижні до загибелі Вадима Світлана зняла з рахунків десять мільйонів гривень готівкою. Гроші просто безслідно випарувалися в повітрі. Це ідеальна сума для купівлі чийогось тривалого мовчання або брудної роботи.

— Але це навіть не найстрашніше, — продовжив детектив, забиваючи цвяхи в труну терпіння Астахова. — Геннадій Соколов виявився зицголовою компанії «Меридіан Холдингс», яка напряму пов’язана із синдикатом Меркулова. Найбільший конкурент Савелія використовував цю фасадну контору для відмивання брудних грошей.

Микола зробив паузу. — Геннадій пропускав їхні фінанси просто через твої корпоративні структури. Світлана сама злила йому секретні коди доступу. Почувши це, магнат поринув у крижану тишу, що віщувала руйнівне цунамі. Не моргнувши оком, він набрав начальника своєї служби безпеки.

— Негайно заморозьте всі наші міжнародні рахунки, — наказав Савелій голосом, рівним, як замерзле озеро. — Блокуйте будь-які транзакції, пов’язані з «Меридіан Холдингс». Жодна гривня нікуди не рухається без мого наказу. За п’ятнадцять хвилин фінансова імперія конкурента була паралізована. І в цей момент надійшло нове смс із невідомого номера.

Текст свідчив: «Поліна у великій небезпеці в прийомному домі. Вони знають про ваш візит до адвоката. Чекаю на причалі 19 опівночі, приїжджайте самі». Савелій відстукав: «Хто ви така?». Відповідь прилетіла блискавично: «Та, хто теж дуже любила Вадима і не змогла його захистити». Таємнича наглядачка з кладовища вирішила вийти на світло.

Досвідчений бізнесмен розумів, що нічна зустріч у покинутих доках — класичний почерк засідки, але на кону стояло життя Поліни. Ігнорувати таку зачіпку він не мав права. Кинувши погляд на нічний дрімаючий мегаполіс, Савелій ухвалив рішення. Завтра опівночі він обов’язково поїде на цей причал.

Складський район на 19-му причалі опівночі потопав у густому річковому тумані. Бліде місячне світло ледь пробивалося крізь проріхи старих дахів із листового металу. Запах іржі, вогкості й запліснявілого бетону різав нюх. Залишивши свій чорний позашляховик у непримітному місці, Савелій завмер на 30 секунд, звично скануючи непроглядну темряву.

Звісно, він приїхав не з порожніми руками. У сусідньому кварталі чергував непримітний мікроавтобус із найкращими бійцями служби безпеки. Якщо бос не вийде на зв’язок за 30 хвилин, вони негайно почнуть жорсткий штурм. Безшумно відчинивши масивні двері складу, Астахов ступив усередину.

Його загострене чуття миттєво вловило чужу присутність. — Савелію, — глухо долинуло з вузьких містків. У смугу місячного світла спустилася виснажена жінка років тридцяти восьми в непримітній чорній шкіряній куртці. Уся її стиснута постава кричала про готовність зірватися на втечу від найменшого шереху.

— Хто ви така? — зберігаючи безпечну дистанцію, поцікавився магнат.

— Таїсія Баранова. Наталія була моєю рідною сестрою, — відповіла брюнетка. Ще один кубик рубика став на місце: перед ним стояла рідна біологічна тітка Поліни, яка таємно оберігала сироту всі ці чотири роки на прохання сестри перед смертю.

— Чому ви не всиновили її відкрито?

— Через тих покидьків, які прибрали Наташу і вашого сина Вадима, — у затінених очах Таїсії палала дика суміш горя й люті. — Світлана дізналася, що діти подружилися в парку і Вадим планує розповісти вам про Поліну. Якби правда спливла, вся тіньова схема Геннадія з грошима Меркулова неминуче б завалилася.

Таїсія важко перевела подих. — Соколов запанікував і найняв диверсанта за два мільйони готівкою. Той майстерно підпсував гальма в джипі Світлани, щоб вони відмовили лише на швидкісній трасі. Чи знала сама Світлана про це — я не певна. Але виконавець замовлення готовий заговорити, бо Геннадій уже мертвий.

— Бойовики Меркулова прибрали Соколова за надмірну самодіяльність, — пояснила брюнетка. — А Світлана вкрала їхній общак і зімітувала свою смерть. І якщо синдикат дізнається про Поліну, вони використають дитину як ідеальну заручницю. Діставши з кишені крихітну сріблясту флешку, Таїсія простягнула її Савелію. — Тут повний цифровий архів Наташі з усім компроматом.

Метал приємно холодив шкіру, коли телефон Савелія тривожно завібрував. Микола надіслав коротке смс: «Бойовики Меркулова їдуть до доків. Евакуюйтеся негайно!». Одночасно з цим до їхніх вух долинув рев потужних двигунів, що швидко наближався. — Біжіть! — несамовито закричала Таїсія, метнувшись до пожежних дверей.

Савелій рвонув слідом, намертво затиснувши рятівну флешку в кулаку. Ледве вони вискочили надвір, головні ворота складу з оглушливим гуркотом вибухнули. Пролунав різкий сухий клац, і куля зрикошетила від іржавого контейнера. Задихаючись від бігу, Астахов петляв нескінченним лабіринтом складського комплексу.

Протиснувшись крізь діру в паркані з колючого дроту, вони заскочили в побитий синій «Форд» Таїсії. Іржава колимага чхнула й із вереском шин рвонула з місця. Але вже за десять секунд у дзеркалі заднього виду виріс масивний тонований позашляховик переслідувачів, що стрімко скорочував дистанцію.

Джип наздогнав їх і потужно вдарив у бампер, ледь не викинувши малолітражку на узбіччя. — Дзвоніть своїм людям! — прогарчала Таїсія, з останніх сил утримуючи кермо. Савелій миттєво набрав Бекетова, запросивши термінову поліцейську підтримку в напрямку Соснової вулиці. — Протримайтеся три хвилини, патрулі вже близько! — скомандував детектив.

Бандити й далі несамовито таранили «Форд», але тут рятівним дивом попереду замерехтіли червоно-сині проблискові маячки поліцейських авто. Зрозумівши, що справу програно, бойовики різко звернули в темний провулок і безслідно розчинилися в мороці ночі. Флешка в долоні Савелія була в цілковитій безпеці. Поки що.

Поліцейський відділок на Сосновій вулиці о другій ночі яскраво сяяв люмінесцентними лампами. Савелій сидів у захищеному бетонному кабінеті навпроти незламної слідчої Галини Ребрової. Жінка зі сталевим поглядом методично вивчала вміст розшифрованої флешки, і її обличчя хмурніло дедалі дужче…