Син підселив до хворої матері сувору квартирантку, сподіваючись на найгірше. Сюрприз, який чекав на нього після повернення
Денис розважливо підселив до своєї старої матері колишню ув’язнену, сподіваючись, що сувора кримінальниця швидко позбавить його батьківки й відкриє шлях до спадку. За п’ять років він повернувся до села з оцінювачем, уже подумки перераховуючи хрусткі купюри від продажу спорожнілої ділянки. Чоловік штовхнув важку дерев’яну хвіртку, очікуючи побачити гнилі дошки й двір, зарослий кропивою, але раптом завмер на місці.
Важка телефонна слухавка ковзала у вологій долоні. Денис судомно витер вільну руку об сукно дешевих штанів, лишаючи на тканині темний слід. На іншому кінці дроту короткі гудки здавалися ритмічними ударами молота по ковадлу.
— Так, Аркадію Борисовичу, як скажете, Аркадію Борисовичу. На цьому етапі ми повністю переглянемо стратегію, — скоромовкою випалив він у пластиковий динамік, хоча тесть уже кинув слухавку. Зв’язок обірвався.
У задушливому кабінеті повисла густа тиша, яку порушувало лише утробне гудіння пузатого монітора. Надворі стояв 2003 рік. Місто за вікном дихало осіннім чадом і вихлопами старих іномарок.
Денис послабив вузол шовкової краватки, що врізався в шию, мов зашморг. Жорсткий накрохмалений комір натер шкіру до червоного. На столі завібрував мобільний телефон — громіздкий, важкий, із висувною антеною.
На тьмяному зеленкуватому екрані висвітився напис «Мати». Різкий звук поліфонічної мелодії вдарив по натягнутих нервах, і Денис скривився. У горлі став клубок глухого роздратування.
Він натиснув кнопку відбою. За три секунди апарат задзижчав знову, наполегливо зсуваючись гладкою стільницею до краю. «Ну що ще?» — гаркнув він, притискаючи телефон до вуха.
«Денисочку, синочку…» — голос Таїсії Макарівни тремтів, пробиваючись крізь тріск радіоперешкод. «Ти б приїхав на вихідні. Яблунька наша, Антонівка, зовсім згнила від дощів, упасти може на дах».
«Сусід просить двісті умовних одиниць, щоб спиляти. А де ж я візьму, до пенсії?» Денис перебив її, карбуючи кожне слово: «Які яблуні? Викинь ти ці дурниці з голови».
«Доцільно найняти спеціаліста, я переказуватиму гроші на банківський рахунок». «Та не в грошах річ, кровиночко. Тоскно мені самій у порожній хаті», — зітхнула мати.
«Сусідки на пошті питають, як ти там у великому місті, а я й не знаю, що сказати». «Скажи, що я великий начальник. Усе, не дзвони мені сюди більше в робочий час, Аркадій Борисович свариться!»
Денис кинув телефон на стіл, і пластик жалібно стукнув об поліроване дерево. Маргарита, його дружина, вимагала на зиму норкову шубу й поїздку за кордон, щоб утерти носа подругам. Тесть вимагав від відділу продажів неможливих показників, відверто знущаючись із зятя.
А мати… Мати тягла його назад у в’язку сільську багнюку Високого Яру, від якої він так відчайдушно намагався відмитися. Кожна її фраза, кожне протяжне провінційне слівце викликали в ньому глуху лють.
Йому здавалося, що від його костюма й досі тхне пічним димом і гноєм, хоча він виїхав із села десять років тому. Денис вийшов із кабінету в довгий коридор, де прибиральниця возила вологою ганчіркою по витертому лінолеуму. Пахло господарським милом і вогким пилом.
У кутку, над апаратом із газованою водою, бурмотів телевізор. Йшов випуск вечірніх кримінальних новин. На екрані миготіли сірі, щербаті стіни виправної колонії.
Диктор монотонно мовив: «Жінкам, які вийшли з місць позбавлення волі, адаптуватися в суспільстві в рази складніше. Відкинуті родинами, вони часто опиняються на вулиці, готові на найтяжчу роботу — за шматок хліба й дах над головою. Багато хто озлоблюється й повертається до маргінального способу життя».
Денис завмер, його погляд зачепився за біжучий рядок унизу екрана. У голові ніби клацнув тумблер, миттєво вибудовуючи холодну розрахункову схему. Таїсія Макарівна жила в міцному бревенчатому будинку.
Ділянка в тридцять соток, поруч повновода річка й хвойний ліс. Земля у Високому Яру щороку дорожчала, міські ділки активно скуповували території під дачі. Якби матері не стало, або якби вона перебралася до будинку для літніх людей, він міг би вигідно продати садибу.
Виручених коштів із лишком вистачило б і на шубу Маргариті, і на нову іномарку, щоб пустити пил в очі зневажливому тестеві. Але мати вчепилася у свій город мертвою хваткою. А що, як підселити до неї отаку безпритульну кримінальницю?
