Гості на весіллі нічого не знали про сюрприз, захований під її спідницею, і лише пильний пес вчасно зрозумів: тут щось не так

Граф сидів поруч із ними, насторожено водячи вухами й безперервно скануючи навколишній простір своїм гострим зором. Вірний пес чудово відчував зміну настрою господарів, тому його напружена поза трохи пом’якшилася, але пильність нікуди не зникла. Собака час від часу повертав масивну голову в бік темної лісосмуги, глухо гарчачи на невидимого в тінях ворога.

Олександр згадав про загадкову постать, яка ховалася серед густих дерев лише кілька хвилин тому. Він покликав до себе найближчого патрульного й швидко змалював ситуацію, вказуючи точний напрямок у зелених заростях. Сержант Шевченко миттєво оцінив важливість отриманої інформації й жестом наказав двом озброєним напарникам вирушити на перевірку периметра.

Очікування новин від саперів перетворилося на витончену тортуру, розтягуючи кожну хвилину в нескінченну, тягучу вічність. Гості поступово трохи заспокоїлися, збившись у невеликі групи й тихо обговорюючи можливі причини скасування урочистості. Служба безпеки ресторану організовано роздавала людям пляшки з прохолодною водою, намагаючись запобігти можливим непритомностям від літньої спеки.

Марина сиділа на покинутому кимось піджаку, механічно погладжуючи жорстку шерсть відданого Графа, щоб угамувати тремтіння. Її думки постійно поверталися до таємничої постаті в лісі, і вона була майже певна, що це Віктор. Ця безмежно самозакохана людина просто не могла відмовити собі в сумнівному задоволенні особисто споглядати результати своїх трудів.

Дівчина спробувала уявити, що коїться в голові людини, здатної на таку холоднокровну, цілком безглузду жорстокість. Рік тому вона пішла від нього саме через ці лякаючі спалахи агресії й маніакальне прагнення до тотального контролю. Але навіть у найстрашніших снах дівчина не припускала, що його помста набуде таких чудовиських, руйнівних форм.

Поліцейські з автоматами напереваги зникли за крайкою лісу, їхні темні силуети швидко розчинилися серед соковитої зелені. Запанувала гнітюча тиша, яку порушували лише переговорні пристрої правоохоронців та рідкі схлипування переляканих дітей на паркуванні. Олександр не відходив від нареченої ні на крок, і далі тихо заспокоюючи її та вселяючи надію на дивовижний порятунок.

Тим часом біля центрального входу до ресторану тривала кропітка, воістину ювелірна робота прибулих фахівців-вибухотехніків. Один із саперів акуратно перерізав якийсь дріт спеціальними кусачками, після чого глибоко й шумно видихнув. Він повернувся до свого схвильованого колеги й продемонстрував невеликий металевий циліндр, дбайливо витягнутий з-під каркаса сукні.

Здалеку було зовсім незрозуміло, чи є цей предмет основною вибухівкою, чи черговим хитрим оманливим елементом. Командир патруля, який тимчасово керував операцією, швидким кроком підійшов до фахівців, украй уважно слухаючи їхню проміжну доповідь. Вираз його обличчя залишався гранично суворим і похмурим, що зовсім не віщувало швидкого благополучного завершення цього напруженого дня.

Марина відчула, як липкий холодний піт виступає на лобі, попри нестерпну, пекучу спеку літнього полудня. Її нервова система була виснажена до краю, кожен більш-менш гучний звук відгукувався гострим пульсівним болем у скронях. Дівчина відчайдушно мріяла лише про те, щоб заплющити очі й прокинутися у своєму безпечному ліжку, стерши цей кошмар.

Граф несподівано перестав злобно гарчати, покірно поклав морду на витягнуті лапи й важко, протяжно зітхнув. Розумний вівчар зробив усе можливе для порятунку життів невинних людей, і тепер йому залишалося тільки чекати логічної розв’язки. Олександр лагідно потріпав вірного пса по загривку, безмовно висловлюючи величезну вдячність за його феноменальний нюх і неабияку сміливість…