Ілюзія самотності: як урятоване багато років тому ведмежа віддало борг своїй людині
Коли змучений лісничий нарешті опритомнів, міцно прив’язаний до товстого стовбура старого дерева в абсолютно глухому, непрохідному лісі, а перед ним на відстані лише кількох невпевнених кроків на весь свій велетенський зріст підвівся величезний бурий ведмідь, він був цілком певен, що це його неминучий кінець. Безжальні браконьєри неймовірно жорстоко побили його минулої ночі й навмисне залишили повільно вмирати в цій глушині, підступно помстившись за довгі роки його непохитної, безкомпромісної боротьби з їхнім незаконним, варварським тайговим промислом.
Але коли цей масивний, страхітливий хижак із глухим гарчанням важко звівся на свої могутні задні лапи й загрозливо замахнувся для того, що здавалося смертельним ударом, раптом сталося щось зовсім неймовірне, таке, що не піддавалося жодному логічному поясненню. Те вражаюче, абсолютно не вкладене в голові видовище, яке стікаючий кров’ю чоловік побачив наступної короткої миті, приголомшило його до самої глибини душі, змусивши цілковито забути про пульсівний біль у всьому поламаному тілі.
Досвідчений фахівець Олексій Соколов віддано й самовіддано працював старшим лісничим у цьому величезному, розкинутому на сотні кілометрів національному парку вже цілих п’ятнадцять довгих, насичених найрізноманітнішими подіями років, віддаючи своїй благородній професії всі свої сили без остачі. За цей довгий час щоденного патрулювання він досконало навчився безпомилково читати цей таємничий, сповнений прихованих небезпек ліс як розгорнуту, безмежно цікаву книгу, досконало знав заплутані звички абсолютно кожного дикого звіра й щиро жив за суворими, але незмінно справедливими законами дикої природи.
Та жадібні, цілковито позбавлені будь-якого людського співчуття браконьєри завжди залишалися його найголовнішими, непримиренними ворогами, з якими він вів щоденну, виснажливу й украй небезпечну для життя невидиму лісову війну. Вони потай, мов боягузливі тіні, приходили в ці охоронювані заповідні місця під покровом глибокої ночі, підступно розставляли свої жорстокі сталеві капкани й безжально, з моторошною холоднокровністю вбивали рідкісних, узятих під сувору державну охорону тварин виключно заради власної брудної, незаконної наживи.
Олексій із завидною впертістю раз по раз, постійно ризикуючи власною безпекою, псував їм ретельно продумані кримінальні плани, власноруч знаходив і безжально знищував смертоносні браконьєрські пастки, а також регулярно викликав озброєні наряди поліції для якнайшвидшого затримання цих небезпечних озброєних злочинців на гарячому. Кривава, показова й жорстока помста з їхнього озлобленого, загнаного в кут боку була лише питанням часу, і лісничий завжди підсвідомо знав, що рано чи пізно йому неминуче доведеться зіткнутися з цими бандитами віч-на-віч у нерівній, смертельній сутичці.
Тієї злощасної, оповитої незвично густим, липким туманом ночі озброєні злочинці напали на нього цілком зненацька й підло, підстерігши біля старої занедбаної просіки під час його чергового планового, одиночного обходу ввіреної йому охоронюваної території. Четверо дужих, безжальних чоловіків у чорних масках, що приховували обличчя, жорстоко побили його важкими кийками до напівнепритомного, критичного стану, волоком по сирій землі притягли в самісіньку непролазну, забуту богом лісову глушину й намертво прив’язали товстими синтетичними мотузками до шорсткого стовбура багатовікової сосни…
