Як два келихи шампанського назавжди змінили моє сімейне життя
За тиждень після весілля до Ольги на вулиці підійшла ворожка, схопила її за руку й прошепотіла: «Гіркі сльози й велике лихо чекають на тебе, красуне! Роби, що я скажу, і не питай! Сьогодні чоловік принесе додому шампанське, не пий одразу, поміняй келихи, поки він не бачить, а вранці все зрозумієш сама!»
Минув рівно тиждень відтоді, як Ольга стояла в білій сукні під спалахами фотоапаратів і промовляла «Так!» перед обличчям реєстраторки. Це був тиждень медового місяця, який іще не встиг перетворитися на рутину. Вона була по-справжньому щаслива, без тієї солодкавої нудотності, яку інколи плутають зі щастям.
Олексій здавався їй саме тією людиною, про яку вона мріяла у свої двадцять чотири роки. Спокійний, надійний, із почуттям гумору й очима, в яких хотілося потонути. Він працював юристом у солідній компанії й заробляв достатньо, щоб вони могли винаймати затишну двокімнатну квартиру в старому центрі.
Щовечора чоловік повертався додому з букетом квітів або просто з теплим поглядом. Зараз він був на роботі, куди його викликали, перервавши відпустку. Ольга усміхнулася своїм думкам, поправляючи ремінець сумки на плечі.
Сьогодні вона вийшла купити свіжий хліб і сир до вечері. Сонце хилилося до заходу, забарвлюючи фасади будинків у м’який персиковий колір. «Красуне!» — голос пролунав так раптово, що Ольга здригнулася.
Поруч, біля старої лавки, стояла жінка в темній хустці, накинутій на сивіюче волосся. Її обличчя було порізане глибокими зморшками. Очі, чорні, мов два вуглики, дивилися просто в душу.
Ворожка! Таких у їхньому місті було чимало. Циганки біля станцій метро, бабусі з картами Таро на ярмарках.
Але ця жінка виглядала зовсім інакше. Вона не просила грошей і не тягнула перехожих за рукав. Незнайомка просто стояла й пронизливо дивилася.
Ольга хотіла пройти повз, чемно всміхнувшись. Однак жінка раптом зробила швидкий крок уперед і схопила її за зап’ястя. Пальці старої були сухі й несподівано сильні.
«Гіркі сльози й велике лихо чекають на тебе, красуне!» — прошепотіла вона тривожно, майже не розтуляючи губ. Голос був низький, із легкою хрипотою, ніби говорила не вона, а хтось усередині неї. «Нічого не питай, а роби, що я скажу, інакше гірко пошкодуєш».
Ольга спробувала висмикнути руку, тим часом як серце шалено закалатало десь у горлі. «Пустіть, будь ласка!» — перелякано вигукнула дівчина. Але ворожка не відпускала, а її очі палали дивним, майже відчайдушним вогнем.
«Сьогодні ввечері чоловік принесе додому шампанське — хороше, дороге. Він усміхатиметься й казатиме, що хоче відзначити ваш перший тиждень. Не пий одразу, а поміняй келихи, поки він не бачить».
«Перестав їх зовсім непомітно. А вранці? Вранці ти сама все зрозумієш»…
