Ілюзія переваги: як спроба залякати колишнього військового обернулася крахом
Удар припав точно в щелепу Штопора. Сила була розрахована ідеально — не завдати незворотних ушкоджень, але повністю вимкнути центральну нервову систему противника. Пролунав глухий стукіт, наче по дереву.
Штопор випустив своє імпровізоване знаряддя, його очі закотилися, тіло обм’якло, і він безвольно сповз по стіні, поринувши в глибокий нокаут. Його щелепа була сильно пошкоджена. Андрій випростався.
Його дихання залишалося цілком рівним, обличчя не виражало жодних емоцій. Ні злості, ні тріумфу, лише зосередженість. Він повільно перевів погляд на Ікла.
Смотрящий камери миттєво зрозумів, що ситуація вийшла з-під контролю остаточно й безповоротно. Його найкращі бійці, його праві руки, були нейтралізовані за лічені секунди людиною, яка навіть не збила дихання. Авторитет Ікла, що будувався роками жорстокості й страху, зараз танув на очах у всієї камери, перетворюючись на ніщо.
Якщо він негайно не знищить цього новачка, його власна влада скінчиться тієї ж миті, і він сам стане посміховиськом. Ікло різко схопився з-за столу, його очі палали злобою й відчаєм. У його руці звідкілясь з’явився довгий вузький клинок, зроблений зі сталевого супінатора черевика, відточений до бритвяної гостроти.
Він кинувся на Андрія, цілячи знизу вгору, в ділянку живота, туди, де захист слабший. Ікло був дуже досвідченим тюремним бійцем. Він рухався швидко, зло й непередбачувано, розраховуючи на свій багаторічний досвід вуличних поножовщин.
Але для ветерана елітного підрозділу хаотична тюремна бійка була пройденим етапом ще в перші роки служби, у тренувальних таборах. Андрій легко пішов від першого випаду, м’яким текучим кроком змістившись убік. Ікло за інерцією пролетів на пів метра вперед, спробував різко розвернутися для нового удару, але Андрій уже контролював кожен його рух, кожен м’яз.
Жорстке перехоплення озброєної руки. Миттєвий больовий контроль кисті. Андрій викрутив руку Ікла з такою силою, що той був змушений опуститися на коліна, щоб уникнути складного перелому кисті.
Наступної миті Андрій зробив крок уперед і втиснув Ікла спиною в холодну металеву решітку вікна. Клинок, який авторитет іще судомно стискав у пальцях, тепер перебував за міліметр від його власного горла. Ліва рука Андрія залізною хваткою контролювала кисть Ікла, не даючи йому ворухнутися, а права жорстко фіксувала його шию, позбавляючи можливості вдихнути на повні груди.
У камері зависла мертва, відчутна тиша. Чути було лише уривчасте, свистяче дихання скорченого Кабана й хрипкий, відривчастий стогін самого Ікла, який боявся навіть ковтнути, відчуваючи смертельний холод металу біля своєї сонної артерії. Андрій нахилився до самого вуха авторитета й заговорив тихо, карбуючи кожне слово так, щоб його виразно чули найближчі ряди арештантів…
